30.06.2012 01:05

-

382

3 | 3

 © Антоніна Грицаюк

Біс попутав

з рубрики / циклу «Мої гуморески»

Тільки сонце засвітило зранку крізь фіранку,

Вискочив дід з хати та кричить із ганку.

- Нема сили вже терпіти оцю, бабо, спеку,

- Не кричи чого ти злишся ставок не далеко.

Йди ще люди у селі напевно дрімають,

А то глянуть на твій торс з сміху повмирають.

Попірнай, по засмагай, сили наберися,

- Що верзеш, бабо, скажи зараз схаменися.

Засмагати та пірнати невелике діло,

Але в мене щось у спині зранку заболіло.

Підемо вдвох швидко збирайсь іди не барися,

Та купальник одягай буде як годиться.

- Чи ти діду з дуба впав, що це за знущання,

Оголюся і піду купатися зрання.

- Годі, бабо, суперечок іди швидше до хати,

А я піду до ставка та буду чекати.

Як прийшов він до води вона аж парує,

А у діда серце в грудях як море вирує.

Присів ніжиться на сонці, галіфе знімає,

Тут дівиця, мов русалка, у воді пірнає.

Як побачила старого про сором забула,

Вийшла з води зовсім гола, як мати родила.

А дід кліпає очима оце, то попався,

Чого сам, чого без баби на ставок припхався?

А дівиця підійшла стала загравати,

Та облесливі слова давай промовляти.

- Роздягайся швидше юначе давай не барися,

Пірнай в воду голяком. - Що ти? Схаменися!

Не такий вже я юнак сивина обсіла,

А дівуля не вгаває терпіти не сила.

Роздягнула діда вмить та шубовсть у воду,

Тягне діда в глибину, а він шукає броду.

Обхватила йому шию обома руками,

А дід дно уже не чує, мов під небесами.

Печуть груди, мов вогонь, а вона регоче,

Серце скаче, мов здуріло вилетіти хоче.

Не скупилась на обійми цілувати стала,

Як голову закрутити про те добре знала.

Б’є кров в жилах, мов здуріла, ще й тремтять руки,

За що, Боже, ти послав для діда ці муки?

- Як русалонько тебе скажи мені звати,

Таку рибку все життя я хотів кохати.

- Марусею батьки звуть ну, а друзі Маша,

Але діду від сьогодні буду я вся ваша.

- Моя рибко, лиш моя, к бісу уже бабу,

Але я давно в літах чи дам тобі раду?

Зирк на берег, а там баба одяг весь зібрала,

Помахала кулаком, дулю показала.

Залишивсь дід голяка, русалка десь ділась,

Мов би вона в одну мить в землю провалилась.

Заховавсь в кущах сидів до самої ночі,

Думав бідний від жари повилазять очі.

Потемну прибіг додому, як Тарзан із лісу,

Баба бачить крізь вікно лиш голову лису.

Очі просять порятунку, оніміли губи,

- Стій на дворі старий пень хай побачать люди.

- Пусти, бабо, більш не буду попутав чортисько,

Дай приляжу відпочину смерть напевно близько.

Не камінна, що казати защіпку відкрила,

Та качалкою у плечі все ж таки влупила.