Ява
Пам’ятаю тебе і сумую.
Вона завжди любила швидкість…
Вона могла запросто залишити недопиту каву в барі, спішно завести свого залізного коня і помчати кудись: у невідоме, манливе, безмежне.
Вона завжди любила швидкість…
Їй подобалось коли зустрічний вітер грав її волоссям, коли захід сонця відбивався в її очах.
Вона завжди любила швидкість…
Лише тоді, коли стиралася грань між небом і землею, коли втрачалася єдність часу і простору, коли дорога перетворювалася у злітну смугу – лише тоді вона точно знала, що живе.
Вона завжди любила швидкість…
Любила міцно тримати кермо, контролювати цю безмежну силу у своїх руках, долати свої страхи, ризикувати.
Вона завжди любила швидкість…
Любила вірші про кохання, смс-ки перед сном, мріяти про світле майбутнє.
Вона завжди любила швидкість…
А ще любила Його. Того, за чиєю спиною їй вперше було так затишно, того, кому вперше довірила кермо свого мотоцикла, своє серце, своє життя.
Вона завжди любила швидкість…
Вона не знала чого така червона кров,
Чого на Яві був пошкоджений мотор,
Чого, не знала, життя так швидко проплива,
Чого на чорний бак прибили два хреста…
Ужгород, 08.07.2012
