17.07.2012 20:29
-
233
    
  3 | 3  
 © Крісман Наталія

НОВИЙ ВИТОК

Ідемо ми давно уже наосліп,

Збиваючись щораз на манівці,

Не знаєм, що чекає нас в кінці

І милостей у Бога вже не просим.


Новий виток, ми знову на межі

Між світлом і пітьмою, видно прірву.

Коли себе з лещат зневіри вирвем -

Пройдем усі життєві віражі.


Новий виток... А поки що - журба,

Хоч досі маєм відгомін традицій.

Анумо витягай з душі по нитці

Проміння світле, вбий в собі раба!


Неси хреста, неси без нарікань,

Вмивай цей світ в джерелах світлоносних,

І дух, що досі в небо не підносивсь,

Здійметься ввись, здолає болю грань.


І скільки б не послав Господь терпінь -

Дійди аж до найвищої вершини,

Лиш не зречись у собі ти Людини,

Як не зрікався людства Божий син!


Святкує світ. А чи ще прагне істин?

Лежать у сховку розбрату ножі.

Новий виток... Ми знову на межі.

Чи вдасться нам це море переплисти?!..

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 19.07.2012 09:31  Деркач Олександр => © 

Чи вдасться нам це море переплисти?!.. ні не вдасться, досвід 5772 років людства...

 18.07.2012 11:43  Сашко Новік 

Класно, про нитки сподобалось, зачепило

 17.07.2012 22:43  Ницик Андрій 

Прочитавши, в мене відразу склалося враження (може це трошки дурнувато прозвучить), ніби переді мною натягнута струна, яка одночасно сама себе і розтягує, і опирається, знаходячись при цьому в хиткій рівновазі ("Новий виток... Ми знову на межі.").

 17.07.2012 21:22  Тая => © 

Подобається Ваша громадянська позиція! Я не умію так писати. Гарно, переконливо - "убий в собі раба"!