За останні три тижні серед мороку, який панував у моїй душі, раптом прорізався світлий сонячний промінчик. Він ще був несміливим, тонесеньким, але тим не менше – осяйним і теплим. І навіть будучи таким малесеньким – він все ж зумів відігріти, вселити надію і віру в краще. Не зважаючи на те, що за вікном погода була далеко не весняною…
У нас з Тобою все тільки починається…Від однієї думки про це солодко мліє серце…Ми знайомі всього лиш декілька днів, але я точно знаю, що так і буде…І чомусь думаю, що Ти також це відчуваєш. Ми ще не бачимося щодня. Ти не телефонуєш мені. Але точно знаю, що заходячи в пошту – шукаєш в першу чергу листа від мене. А я…коли бачу, що ти в мережі, обов’язково привітаюся. Чи відправлю смайликJ… А ще я ловлю себе на думці, що багато про Тебе думаю…І мені цікаво, які на смак Твої губи. І що напевне, від Твоїх обіймів у мене буде паморочитися у голові…А ще, коли я згадую, яким Ти поглядом дивишся на мене – у мене всередині пурхають метелики… Бо я відчуваю, що подобаюся Тобі. І Ти подобаєшся мені. Хоча я дуже боюся, бо давно розчарувалася в стосунках з чоловіками. Але Ти…Чомусь я впевнена, що з Тобою все буде по іншому…Розмовляючи зі мною, Ти наче випадково торкаєшся моєї руки. Чи приобнімаєш за талію. І завжди дивишся прямо в очі…Від Твого погляду я ніяковію, але не подаю вигляду. А ти дуже мило червонієш від мого несміливого погляду, кинутого на Тебе крадькома з напівопущених повік…Це так зворушливо – Ти, дорослий чоловік, впливова людина – ніяковієш біля мене. Коли ми разом – в повітрі пахне КОХАННЯМ. П’янким, терпким і водночас солодким…І ми п’яніємо без вина. Хоч ніхто з нас ще старається не подати вигляду, що відчуває цей запах. Але ми обоє вже живемо в передчутті…Маленькі амурчики зробили свою справу і їх стріли попали в ціль. Щоб зцілити наші зранені серця, щоб вселити у них віру, надію та любов…Бо напевне, я заслужила зустріч з Тобою, а Ти – заслужив мене. І хоча ми дуже мало ще знаємо одне одного, - я не сумніваюсь в тому, що Ти хороша людина. Той, про якого я завжди мріяла. Якого малювала в своїй уяві, про якого просила всі ці довгі роки у Бога. Той, риси якого я шукала у всіх чоловіків, які були у моєму житті раніше. І мабуть, тому я так у них розчаровувалась, що розуміла, що вони – це не ТИ…Але зараз…Поки що між нами все тільки зароджується…Ми не будемо спішити, бо у нас попереду – усе життя. Та й відвернути неминуче – неможливо. А МИ – це вже неминуче…Бо у нас з Тобою все тільки починається. І за вікном весна. Хай ще холодна, але зовсім незабаром вона перетворить світ за вікном на казку, все розквітне, даруючи тепло і затишок. Так, як і маленька, ще несмілива квіточка кохання у наших серцях. Вона тільки лиш підняла свою тендітну голівку, але зовсім скоро розквітне великою пристрасною ТРОЯНДОЮ. Розквітне, щоб назавжди змінити наші життя…