22.07.2012 22:56
© Антоніна Грицаюк
Порада
з рубрики / циклу «Мої гуморески»
Раз зустрілись дві куми стали щебетати,
Одна хвалить чоловіка, є що розказати.
Ну, а друга про дітей, про нього ні слова,
Отака у них чомусь склалася розмова.
Перша знай все не вгаває щебече без впину,
Ну, а друга каже: - кумцю, я як квітка гину.
- Чого, кумцю, гинеш, люба, може дам пораду,
Може якось твоєму лиху знайдемо ми раду?
- Чоловік геть охолов не хоче любити,
Як прокинусь на світанку, то не хочу жити.
- Було, кумцю, і з моїм отаке нещастя,
Своєму раду я знайшла, і тобі, як вдасться.
В магазин завезли мило - «Юність» назва в нього,
Я швидко пішла купила, викупала свого.
Ніч була немовби казка, є про що згадати,
Біжи швидко купуй мило, можуть розібрати.
А на ранок кума вийшла стала на порозі,
Чомусь серце геть забилось у неї в тривозі.
У куми в дворі білизна випрана ще з ночі,
Вона біжить швидко в двір витріщивши очі.
А та вийшла з хати зморена, безсила,
А кума щебече чи купила мила.
- Розібрали каже «Юність», лишилось «Дитяче»,
Чуєш знов уже прокинувсь - лежить в ліжку плаче.
Вимила, поклала спати і сама вмостилась,
Не була я кумцю рада, що на світ родилась.
Розплакався, як дитина, так гірко хлипає,
Мило, то взяла дитяче, памперсів немає.
Довго плакав, знайшов груди тоді присмоктався,
Так до ранку він проспав вже й не прокидався.
Шкода памперс не взяла, тепер мушу прати,
Побіжу я в магазин знов «Юність» шукати.
м. Славута, 22.07.2012