Уже не перший день ідуть дощі...
Під впливом латентної Ксюхи
Уже не перший день ідуть дощі,
Змиваючи із тіл пекельну спеку,
Змиваючи весь бруд із чистої душі,
Ховаючи в кишенях небезпеку.
Уже не перший рік ти йдеш вперед
З роздертою сорочкою на грудях.
Зализуючи рани, преш вперед,
Щоразу розчаровуючись в людях.
Ти вже живеш тут не одне життя.
Ти знаєш як все є й як мало б бути.
Й на тілі вирізаєш каяття
Татуюваннями, щоб точно не забути...
Колись і ти піднімеш руки догори,
Розправиш за спиною скуті крила,
Знайдеш у небі нОві кольори,
Зустрічним вітром наповняючи вітрила!
Ужгород, 23.07.2012
