29.07.2012 11:27
-
251
    
  5 | 5  
 © Крісман Наталія

Любов все посміє

Крізь відстані шлю з голубами

Останні листи зваби-осені,

Бо серце до тебе так проситься,

Мов тіло - вмиватися росами.

Та світ - поміж нами...



До безуму маю потребу

Тепла твого, наче повітря.

Прийди і печаль мою витри,

Малюй у любові палітрі

Мене лиш для себе!



Здається, що ти у мені є,

Навік ми тепер переплетені

Думками, чуттями, куплетами,

У небо крильми розпростертими...

Любити посмієм?



А, може, нас тут не існує -

Між цими містами пустельними,

Де долі стежини устелені

Стернею й піснями веселими?

Та серце веснує!



Я знаю - незвичні ці фрази,

Це тільки слова безголосі,

Якими любові ми просим

У неба нічного із просинню...

Чи бути нам разом?

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 31.07.2012 11:38  Ірина Затинейко-Михалевич 

для мене це той вірш...який мушу перечитати кілька карз із інтервалом у кілька днів...на рівні інтуіції писаний?

 31.07.2012 11:30  Деркач Олександр => © 

Чудові слова!

 29.07.2012 16:05  Ем Скитаній => © 

{#}

гарні, чуттєві, щемливі рядки! я у захваті...аж заздрю тому, до кого вони звернуті. чудовий вірш, сильний.

 29.07.2012 12:28  Тетяна Чорновіл => © 

Гарний вірш. Невпевнений трохи....