29.07.2012 09:09
-
115 views
    
rating 5 | 3 usr.
 © Крісман Наталія

На долі скрижалях

У відлунні минулих трагедій шукаю підказки,

На вчорашніх снігах - слід, котрий приведе до межі,

Де любов все простить, де так легко ходити без маски,

Де в театрі Життя я не гратиму ролі чужі.


У відлунні жалів залишилася крихітка світла,

Що розтопить в душі лід моїх споконвічних зневір.

Може, ще віднайду я того, хто мене воскресити

До життя знов зуміє і серцем промовить «Повір!».


У відлунні дощів відшуковую те, що зосталось

Від сердечних розп`ять на хрестах розставання і зрад.

Закарбую ЛЮБОВ я навіки на долі скрижалях,

Йду на сяйво зорі і уже не повернусь назад!

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 29.07.2012 19:46  © ... => Каранда Галина 

Дякую, Галинко! 

 29.07.2012 16:28  Каранда Галина 

сподобалося. 

 29.07.2012 14:04  © ... => Ем Скитаній 

Так, тут між рядками багато всього окрім кохання...самоідентифікація, віра, пошук себе, сенс життя... 

 29.07.2012 13:21  Ем Скитаній => © 

дуже цікавий смисловий вірш. тут не лише про кохання... 

 29.07.2012 13:06  © ... => Тетяна Чорновіл 

Виринають картини минулих пожеж,
Що в душі вирували донині.
Та, здається, минуле насправді без меж,
Бо ніщо в цьому світі не гине.
Що було – не пройшло, все живе до сих пір,
Що прожито – не кануло в Лету.
Хоч лягають на серце, немов на папір,
З кожним днем все нові силуети.
Та минулі картини не вицвіли ще,
Навіть з плином часу не стьмяніли,
І вчорашнє кохання не змито дощем,
А, здається, ще більше зміцніло.
Хоч картини минулого надто сумні
І зів’яли надії, мов квіти –
Завдяки почуттям, що живуть у мені,
Не дозволю душі скам’яніти! 

 29.07.2012 12:52  Тетяна Чорновіл => © 

Це вже точно не проміняє! (((( 

 29.07.2012 12:46  © ... => Тетяна Чорновіл 

Любов, яку я закарбувала навік на скрижалях своєї долі - мене уже ніколи не проміняє на іншу, не зрадить, не зречеться... вона вже там, за тим Рубежем, де нема ні болю, ні страждань...

Вдихає літо на повну силу
Духмяні квіти, цілющі роси.
Та сумом серце знов оповило,
Час заплітає журбу у коси.

Вдихає літо на повні груди
Безодню неба в зірках печальних.
Від сну важкого мене розбудить
Відлуння дзвонів у мить прощальну.

Вдихає літо мої тривоги
На повну силу, на повні груди.
Такі невтішні мої дороги,
Бо шлях без Тебе веде в нікуди.

Вдихає літо мою зневіру
І почування непроминущі.
Моя печаль не знає міри,
Бо… я люблю Тебе ще дужче! 

 29.07.2012 12:32  Тетяна Чорновіл => © 

Ох! Не карбуйте! Може так вийти, що самі будете не раді тому навіки закарбованому! 

 29.07.2012 11:52  © ... => Саша 

Дякую, аж захотілось в Карпати))) 

 29.07.2012 11:29  Саша => © 

Вірш насправді чудовий =)))

 29.07.2012 11:23  © ... => Саша 

Дуже Дякую, Сашо! 

 29.07.2012 11:02  Саша => © 

Чудово