Біля мого двору рута зеленіє

з рубрики / циклу «Про долю»

Як тебе зустріну, то серденько мліє,

Душа завмирає від того кохання,

Кожен вечір жду тебе я до світання.

Рута зеленіє, біля неї м’ята,

Невже не діждуся я такого свята,

Коли ти всміхнешся мене приголубиш,

І мені розкажеш, як мене ти любиш.

Ще з дитячих літ ти мене полонила,

Твоя краса ніжна до себе манила,

Ти в мені бачила хорошого друга,

А мене кохала твоя щира подруга.

На уроках бачив я тебе лиш в школі,

Не хотів собі я другої долі,

Але швидко роки шкільні пролітали,

Твої сині очі іншого шукали.

Ти його кохала ніжно обіймала,

Моє бідне серце навпіл розривала,

Ти мене сусідом завжди називала,

Як зустрінеш круто з дороги звертала.

Чому це ти сльози гіркі втираєш?

Чому свій погляд від людей відвертаєш?

Твій коханий тебе залишає,

До твоєї подруги сватів засилає.

Тебе його зрада тяжко засмутила,

Розкажи за що ти його полюбила?

Усміхнись до мене щиро пригорнись,

За його ти зраду люба не журись.

Я тебе кохаю лиш тебе одну,

Ту любов з дитинства в серці бережу,

Те моє кохання ми на двох розділим,

Ти мене зробиш на весь вік щасливим.

Пожовтіла рута, а за нею м’ята,

Я діждався, дівчино, великого свята,

В неділю до тебе сватів засилаю,

З нетерпіння я весілля наше чекаю.