21.09.2012 23:24
© Антоніна Грицаюк
По гриби
з рубрики / циклу «Мої гуморески»
Вже холодний стає ранок.
Сонце з ночі довше спить.
Дід прокинувсь, вийшов в ганок,
І щось тихо бубонить.
Вийшла з хати його баба,
На ходу іде і спить,
Яка душить її жаба?
Чого лазить та дзижчить?
- Грибів хочу, їдьмо в ліс,
Доки сплять сусіди
Назбираймо грибів віз,
Нехай заздрять люди.
Як приїхали у ліс,
Вже сонечко встало,
Ледве дід із воза зліз,
Баба ледь не впала.
Грибів в лісі хоч коси.
Оце так і щастить,
- Лишай,бабо,кошелі,
Настала та мить.
У віз будем висипати,
Що тут морочитись ,
Зиму будем панувати,
Не будем журитись.
Припну коня хай пасеться,
Щось вхопить скотина,
Ну, а баба все радіє,
Як мала дитина.
Гриби просяться до рук,
Оце так робота,
Десь набралось ґедзів, мух,
Для коня турбота.
Так і сяк їх відганяв,
До землі тулився,
В кущі голову ховав,
Та, як розлютився.
Віжки тріснули умить,
Зірвалась скотина,
- Стій! - до нього дід кричить,
Клята та година.
Пролетів, як куля він,
Лиш кущі тріщали,
Дід почув у вухах дзвін,
Зорі поскакали.
- Будем воза, бабо, пхати,
Як тут залишити?
- Що нам діду помирати?
Я ще хочу жити.
Маєш силу то вези,
А я піду пішки,
Тільки гриби бережи,
Не погуби мізки.
Заманулося грибів.
Ось така картина.
Скажуть люди,що здурів,
Тягнеш,як скотина.
