МОЛИТВА
І вуст Твоїх
Смертельний поцілунок
Колись прийняла
Як дарунок.
І подих вітру
Що забрав
Життя з полів
Усіх цих трав
Ти дарував мені.
О диво!
Які м’які піски сумливі
Що під ногами простяглись
Як килим – шлях у іншу долю
Що Ти для мене готував.
Ножами Ти його встеляв.
Я ноги до крові стоптала
Але дарунок не віддала.
Для того щоб вказати шлях
Ти вітер гнав мені в обличчя
Допоки зовсім не осліпла.
Та сліпо я усе ж ішла
За голосом Твоїм,
Що линув із глибини незримих тіней…
Ішла і вірила.
Благала щоб Ти загоїв усі рани
Піски Ти в сад перетворив.
Мене у ньому залишив.
Та мабуть марно я благала.
До Тебе руки простягала.
Бо Ти мене уже не чув.
Про мене вже давно забув.
Лиш вітер й біль мені залишив
Що заповняють глупу тишу!
