20.11.2012 00:00
© Антоніна Грицаюк
І без слів…
з рубрики / циклу «Мої гуморески»
Баба зовсім розлінилась,
Зранку навіть і не вмилась.
Сяк так коси розчесала,
Хустку швидко зав’язала.
Одягнула куфайчину,
Тут щось стукнуло у спину.
Кричить діду: - Прокидайся!
Іди в хлів та постарайся.
Нагодуй усю скотину,
Та знайди стару корзину.
Швидко, діду, ворушися,
Що ти ходиш? Метушишся!
Свої звички геть кидай,
Грибів хочу вирушай.
А я спину підлікую,
Іди, діду, не жартую.
Тільки вийшов за ворота,
Почалася тут робота.
Баба, мов молодша стала,
З скрині сукні повиймала.
Підібралась хоч куди,
Та майнула до куми.
Взяла пляшку, кусень сала,
Ну, а та немов чекала.
Яйця в мисці, огірки,
Вже й картопля на столі.
Почали двох банкувати,
Одна одну частувати.
Потягнуло вже на спів,
Дід із лісу ледве брів.
Серце з грудей вилітає,
Чує в куми спів лунає.
Це ж його хвора співає,
Кума також не дрімає.
Розлютивсь, взялась десь сила,
Тут корзина полетіла.
Аж у хату через сіни,
Вже не чула баба спини.
Бігла швидко вже додому,
Що докажеш тут старому?
Мов би зовсім одурів,
Може мухомора з’їв.
А кума стоїть на лаві,
Як зарадити цій драмі?
Як все стихло у дворі,
Позбирала всі гриби.
Їх до ладу довела,
Бутлика з льоха взяла.
Та майнула до кумів,
Вже не треба більше слів.
Все наладилося вмить,
Від кумів вже спів летить.
м. Славута, 05.11.2012
