30.11.2012 01:23
-
252
    
  7 | 7  
 © Наталка Янушевич

Я посиджу сама.

Або ще в товаристві мовчань.

Листопад вечорів,

Застарілі розмірені ритми…

Одинока сурма

І негоди холодний кажан –

День, нарешті, згорів,

Його темінь оплакує ридма.

Зупиняється час

(Бо затерпла у Мойри рука).

Розійшлися усі.

Задубіли від холоду пальці.

Тільки зірка-свіча

До роботи тепер беручка –

Вибирає узір

І розтягує місяць на п’яльцях.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 08.04.2013 21:48  Ірина Лівобережна 

Так неймовірно-чарівливо...

 30.11.2012 21:02  Тетяна Белімова => © 

Гарно!

 30.11.2012 15:41  © ... => Тетяна Чорновіл 

Нічогенько собі у Вас асоціації!!! Спасибі, пані Тетяночко:).

 30.11.2012 15:40  © ... => Деркач Олександр 

Дякую Вам.

 30.11.2012 13:55  Тетяна Чорновіл => © 

сурма... кажан... самогубець-день і ридаюча темінь...
Вірш магічний, немов шиття тої зірки на тлі місяця!
Чудово..

 30.11.2012 12:31  Деркач Олександр => © 

Гарна поезія.

 30.11.2012 10:07  © ... => Каранда Галина 

Нічого, я вже є!

 30.11.2012 10:07  © ... => Бойчук Роман 

Отак-от порозбігались образи ввечері...

 30.11.2012 01:48  Бойчук Роман 

Дуже сподобалось! Цікавий вірш! Чудово!)

 30.11.2012 01:34  Каранда Галина 

гарно. люблю Ваші розмірені ритми. Давненько Вас не було...