1
Із плюсОм – безкінечно спадаю,
А із мінусом – стрімко росту.
Я не знаю стабільного раю,
Маю долю таку непросту…
Директриса і фокус вказали,
Де насправді є місце моє…
Обікрали мене, обікрали!
Розірвали на двОє… Я – є?!
Хоч ніколи в нулях не буваю, –
В нескінченність мчать віти мої…
Та себе не обдуриш, – я ж знаю –
Жорстких рамок вони холуї…
Площина… ні опори, ні крову,
Зла безмежність снігами мете…
Перебільшую, скажете? Що ви?
Хоч «гіпербола» – ймення ще те…
2
Тримає міцно хитрий ексцентриситет,
Все твЕрдить, що він більший одиниці,
І хочеться вже дать йому по пиці,
На площині навЕсти марафет,
Й в клубочок еліпсом беззахисно скрутиться…
Лубни, 3.12.12
