ОСЛЯЧА МУДРІСТЬ
Східна притча
Осел в колодязь заглядати взявся,
З цікавості, чи ще яких забав,
Та враз з низької цямрини зірвався
Й на саме дно, не втримавшись, упав.
Хоч висохлий колодязь був глибокий,
Осел той не скалічив навіть ніг,
– І-а! І-а!!! – волав із дна, допоки
На крик його господар не прибіг.
– Осел старий, – здогадку не для жарту
Господарю шепнула доля зла,
– Колодязь же давно засипать варто,
Тож заодно позбудуся й осла.
Покликавши сусідів на підмогу,
Лопату взяв недобрий чоловік,
Й земля в колодязь на осла старого
Сипнулась, незважаючи на крик.
– І-а! І-а! – так жалісно невпинно
Із дна благання линули сумні,
Але груддя летіло на тварину,
Поки й не стихнув крик на глибині.
Лишилося роботи небагато,
Та раптом… Що за дивина?! Овва!
Враз виткнулась з колодязя вухата
Живісінька осляча голова.
Збагнув осел, що порятунку ждати
Від тих, хто губить – задумка дурна,
Забув про крик і землю став топтати,
Все вище піднімаючись із дна.
Людино мудра! З притчею простою
Долай грудки незгод за кроком крок,
І вище стань щоразу над бідою,
Осла згадавши непростий урок.
В додаток до порад премудрих цих
Згодиться пара невгамовних ніг…