Маятники
Маятники…
Ми прагнемо глибоких відвертих зізнань – натомість отримуємо ляпаса словесного! Неочікуваного!…
Ми надолужуємо втрачене надмірним поспіхом буденним – нарікаючи «де поділося дитинне передчуття Нового Року, Різдва»…
Так засмоктує нас вир подій, що ми не встигаємо посмакувати трепетом передчуттів, прелюдією їх настання…
Ми самі розхитуємо емоційні маятники так сильно, що не встигаємо і спам’ятатись, як від надмірного прояву щастя, при якому аж іскрить, одразу отримуємо відчуття страждання…Нарікаємо на Господа, на долю, на вищі сили, на рідних – не приймаючи очевидного…Винуватців за межами нас самих немає...
Не рідко обривається з вуст холодно-металічне «ти егоїст», навіть не усвідомлюючи в той момент звичного віддзеркалення одне одного…
Ми робимо спроби скуштувати «напівфабрикати спілкування» - натомість осмислюємо, який безцінний дефіцитний смак «справжнього» живого контакту….
Ми помиляємося, незважаючи на застереження, аби піднятись бодай на один щабель вище себе…
Ми вимагаємо любові до себе, проявляючи скупість і ще більшу ненаситність у повторному ствердженні, озвучуванні присутності її – любові! Постійно сумніваючись…
Вимагаючи ніжності – отримуємо відстороненість…
А любов – тиха насправді, скромна, некрасномовна…Любов любить невеличаве служіння одне одному…Любов терпеливо чекає, коли перекипить бентежна ненаситна плоть, щоби відчули нарешті дві душі солод глибини істинного єднання…
28.12.2012
