28.12.2012 13:31
для всіх
338
    
  11 | 11  
 © Ірина Затинейко-Михалевич

Маятники

Розхитуємо маятники - тривожимо себе...

Маятники…

Ми прагнемо глибоких відвертих зізнань – натомість отримуємо ляпаса словесного! Неочікуваного!…

Ми надолужуємо втрачене надмірним поспіхом буденним – нарікаючи «де поділося дитинне передчуття Нового Року, Різдва»…

Так  засмоктує нас вир подій, що ми не встигаємо посмакувати трепетом передчуттів, прелюдією їх настання…

Ми самі розхитуємо емоційні маятники так сильно, що не встигаємо і спам’ятатись, як від надмірного прояву щастя, при якому аж іскрить, одразу отримуємо відчуття страждання…Нарікаємо на Господа, на долю, на вищі сили, на рідних – не приймаючи очевидного…Винуватців за межами нас  самих немає...

Не рідко обривається з вуст холодно-металічне «ти егоїст», навіть не усвідомлюючи в той момент звичного віддзеркалення одне одного…

Ми робимо спроби скуштувати «напівфабрикати спілкування» - натомість осмислюємо, який безцінний дефіцитний смак «справжнього» живого контакту….

Ми помиляємося, незважаючи на застереження, аби піднятись бодай на один щабель вище себе…

Ми вимагаємо любові до себе, проявляючи скупість і ще більшу ненаситність у повторному ствердженні, озвучуванні присутності її – любові! Постійно сумніваючись…

Вимагаючи ніжності – отримуємо відстороненість…

А любов – тиха насправді, скромна, некрасномовна…Любов любить  невеличаве служіння одне одному…Любов терпеливо чекає, коли перекипить бентежна ненаситна плоть, щоби відчули нарешті дві душі солод глибини істинного єднання…



28.12.2012

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 30.12.2012 10:49  Деркач Олександр => © 

Чудові думки, гарні слова...

 28.12.2012 14:47  Каранда Галина 

гарно написано.
в житті просто необхідно вмикати в схему спілкування отой діодний місток, що рекомендує Червона шапочка.

 28.12.2012 14:40  © ... 

Ксеню) - хочеться твій "умовивід" вставити у свою мініатюру...Ти вловила настрій твору і його підхопила герляндою...так і хочеться, щоб Ти продовжила мою мініатюру, доповнивши її своїми майстерними думками...
спасибі, що пройнялась емоційним фоном поміж рядками!

 28.12.2012 13:56  © ... 

дякую, Тетянко, зараз підправлю...влучно.....сама над останнім абзацом сумнівалася, що він дещо випадає...трохи сумбурно все сьогодні на роботі і годі сконцентруватись...
щодо кінця року і думок - думаю у багатьох зараз думок багато...

 28.12.2012 13:49  Тетяна Белімова => © 

Ірусь! Файно! Роздуми, які часто бувають у всіх перед Новим Роком... От ніби все добре, але розумієш, що із старим роком збіг ще один кавалок твого життя.
На мій погляд, треба не засмокчує, а засмоктує. І ще останній абзац. Ясно про що. Про буденність, переростання у звичку і прагнення подолати це, розгледіти у повсякденності свято. Але мені отой носик і весь стиль написання цього останнього уривочку видався дещо солодкуватим, навіть пафосним. Не знаю, як на мене, пафосність якось не пасує тут, бо до цього був простий і глибокий виклад матеріалу.

 28.12.2012 13:47  Недрукована => © 

"Винуватців за межами нас самих немає..." – влучно
"Вимагаючи ніжності – отримуємо відстороненість…" – сумно
"Любов любить цілунки в носика та невеличаве служіння одне одному…" – гарно