Маніфест

Чи це нормально - постаріти в двадцять?

Згубити десь себе, і не шукати

Плисти по течії, ріки спаливши карту

І приміряти в тиші білі капці.

В кімнаті ув`язнитись самовільно,

Прилипши думкою до синього екрану

Спустити прапори!

Кінець німого фільму.

Криваві очі зустрічають ранок.

Життя - лихе, я ж - лиш піщинка в морі.

Я - подих цноти посеред борделю.

Мені не місце тут!

Цей світ - душевно хворий

Замало виходів в тісних його тунелях

Я існування раб - куди мені подітись?

Порвати нитку? Ні, не стане духу...

Нехай же запалають дикі квіти

Апатії, неробства, і розрухи!

Нехай буяють на могилі волі

Витягують всі соки оптимізму

Мені не жаль.

Це не властиво зомбі.

Я краще руки опущу, ніж зуби стисну.

Гори воно вогнем, аріведерчі!

Не дуже то й хотілось буть щасливим.

Кричу я в пустку голосом старечим 

"О, не спиняйся, мите! Ти - жахлива!"

Київ, 5-30 АМ, 11.01.2013