04.02.2013 10:35

для всіх

254

1 | 1

 © Антоніна Грицаюк

Безталанна доля

з рубрики / циклу «Патріотичні»

Росте верба над річкою в воду поглядає,

За що таке безталання доля посилає?

Сонце сходить з обрію землю звеселяє,

Моє серце тяжка туга навпіл розриває.

                

Сонце сходить і заходить, так і дні минають,

Твої люди, Україно, кращого бажають,

Скільки ті поневіряння люд буде терпіти,

Невже завжди в злиднях народ буде жити.

Затулила чорна хмара над землею сонце,

Невже світло не засвітить у наше віконце,

Може дужий вітер повіє із поля,

Тоді моїй Україні посміхнеться доля.