Кольорові спогади з виставки
Спогади приходять несподівано, ключем може слугувати будь-яка дещиця — здавалось би, слабо розрізнюваний звук, запах, дотик або вітер в обличчя, — і ти вже попався у в`язке павутиння: навколо ключа виросли двері, навколо дверей — будинок, і поки ти здивовано розглядав своє пальто на вішалці в передпокої, щось там таке клацнуло в замку. Втім, зазвичай, достатньо труснути головою, як собака, що вибіг з води, і спогади знову укладаються на свої місця, поступаючись теперішньому сьогоденню владою над усіма органами сприйняття.
Можна, звісно, і викликати спогади. Для цього найкраще міцно заплющити очі, обхопити коліна руками і уявити собі воронку ураганного вихору, закрутити його якнайшвидше і почати спускатися по спіралі до найнижчої точки.
Картини з дитинства ввижаються мені досить яскраво. Так, я люблю згадувати, як у пору цвітіння яблук, мене, ще зовсім маленьку дівчинку, у легкому рожевому платтячку, дідусь, вдягнений в елегантний бежевий костюм, при фетровому капелюсі і з незмінною газетою під пахвою, водив гуляти в сад ... І відразу мої очі приємно мружаться від яскравого сонячного світла, і аж щелепи зводить від оскомини, від кислючих-прекислючих, ще зелених, яблук. Мені здається, що ніжки у мене якогось зменшились до смішного маленького розміру, і сандалії вперто намагаються зіскочити з ніг, щоб залишитися де-небудь в траві, і тоді їх можна буде шукати їх і не знаходити якнайдовше, натомість побачити суничку і потай, похапцем з`їсти її, немиту ... Я потяглася по-котячому, і спогади хвилями розтікаються по всьому тілу, до кінчиків пальців, скупчуються бульбашками у тім`я ...
Шкода тільки, з мамою такими спогадами не поділишся, тому що вона відразу скаже, що всього цього зовсім не було, а моя думка така, що спогади — це особиста справа кожного, я пам`ятаю так. Якщо мене підозрюють у тому, що я зростала в домі з музейно-лакованим паркетом, де на вході видають особливої м`якості капці, які потрібно прив`язувати до щиколоток і потім можна ніжно ковзати, немовби твої ноги — це ватяні санчата, то чому б навколо цього будинку не бути саду, а у мене рожевенького платтячка?
Втім, сад дійсно був. А ще були коліна та лікті, які ніколи не вдавалося відмити від зеленки через нескінченні садна й подряпини, одержувані при грі в козаків-розбійників у цьому самому садку. Була улюблена куртка з чудесною діркою в кишенях, завдяки якій, поклавши що-небудь в ліву кишеню, можна було вправно витягти цей предмет вже з правої, багатократно подивувавши цим приятелів; шовковиця розміром з мізинець, за якою потрібно було лізти на високий, задля остраху обвитого колючим дротом, паркан, з розкладеними по ньому шматочками столярного клею, до якого могли пристати шльопанці і залишитися уже на цьому паркані, як страхітливо незаперечний і прямий доказ провини... Можливо, і клей був не столярним, а просто так було набагато лячніше лазити за шовковицею, але, все одно, клей був, а рожевого платтячка не було! Газета, щоправда, все ж таки була, тільки читав її дідусь удома, вбравшись в узбецький халат, і п`ючи гарячий солодкий чай зі склянки в посрібленому підстаканнику з Петром Першим (Великим) на коні. Якщо вже говорити начистоту, то сад теж був не зовсім таким, як у моєму вигаданому спогаді — це я вже потім, за картинами імпресіоністів його вигадала. А мій, дитячий, справжній сад, було розділено на клаптики городів, серед яких була і наша часточка. Власне, потреби в городі не було жодної, але є у всіх українців, нехай десь у глибині серця, вічний поклик, душевний свербіж, який виразно відчувається, коли уявляєш собі квітучу вишню чи яблуню. Цей неспокій змушує їх знайти для себе будь-де, навіть посеред столиці, клаптик землі та піклуватися про нього. Саме тому і в нас теж була така діляночка, з густою і смачною огорожею з малини. І дідусь, хоч він і був маститим метеорологом, та його професійно цікавили здебільшого тонкі сфери з атмосферними явищами вкупі, — розпушував, сіяв, підгортав, полов… Краса!
А ще мені в дитинстві дуже часто снився квітучий бузок — запашний до запаморочення, темного, соковитого кольору, махровий, схожий на налиті виноградні грона, гіркуватий на смак.
Хоча, може і це я потім вигадала?
м. Київ, 3 лютого 2013 р.
