ДУЖЕ...нагадали мені - коли у мене перший народився, у місті була аварія, зима і води в будинках не було з тиждень, так я із своєю мамою ходили на річку прали пелюшки, (памперсів тоді ще небуло, 83-й рік)))...так то всього декілька днів...
28.02.2013 23:33 Антоніна Грицаюк
Гарний вірш.Перед очима колишні фільми і розповіді старших.А особ- ливо те зимове прання на річці,біля криниці.Ще досі відчуваю ті зашпари.
28.02.2013 20:18 Савчук Віталій Володимирович
Як не дивно, але коли на дворі 21 сторіччя, для нашого українського села це і до тепер не дивина... А вірш гарний, сподобався...
Дуже болюча замальовка... Жіноча доля в Україні завжди була важкою, мабуть, у всі часи. Трепетний спогад про маму, найріднішу людину... Так хочеться, щоб були з нами довше! Дякую Вам! Чудова поезія!
дійсно, людина ніц незначила нічого...людей тоді просто поїли всіляким пойлом, аби задурити "бОшки" і затулити душі...я сховасвся в поезію, мабуть, тим і врятувався...а то б точно заалкашив би...
ох, ця совітська реальність!..тоді і в кращі часи було не дуже то і солодко, а що вже казати про часи, описані у Вашому творі - картину змалювали дуже натуралістично...особливо про руки.
