Світить місяць, світить ясний

з рубрики / циклу «Про долю»

Світить місяць, світить ясний, зірочкам моргає,

Щось не йде до мене милий, серце завмирає.

То замре моє серденько, а то затріпоче,

Те, що люди мені кажуть вірити не хоче.

Присягався у коханні, щиро так божився,

Ну, а люди вже говорять, що він одружився.

Ще й сміються прямо в очі, кого покохала?

Бодай я ту чорну звістку чути не діждала.

Ось зустріла ненароком опустив він очі,

Мене бачити і чути він уже не хоче.

Розтоптав моє кохання, ще й плюнув у душу,

З цією раною на серці я вік жити мушу.

Щось не світить місяченько заховавсь за хмару,

Чому зразу не признався, що я не до пари.

м. Славута,