06.03.2013 16:36
для всіх
422
    
  6 | 6  
 © Павло Глазовий

УБОЛІВАННЯ

з рубрики / циклу «це не моє»

взято з "Езопівських анекдотів" Глазового.


Було у батька дві дочки, любов його й надія 

Одна зустріла гончара, а друга гречкосія, 

Та й одружилися. Живуть, як чесні люди прості 

Тож якось батько взяв ціпок, пішов до них у гості. 

Зайшов до старшої дочки. — Ну, як живеш? — питає. 

— Живем та ліпимо горшки. Всього нам вистачає. 

Як добре висохне товар, то буде все прекрасно. 

Молись, щоб не було дощу, хай світить сонце ясно. 

Пішов до меншої дочки. 

— А ти тут як? — питає. 

— Та маєм хліб і пиріжки, всього нам вистачає. 

Одна морока тільки є: дощів на гречку треба. 

Молися, таточку, щоб бог послав дощу із неба. 

А серце батькове болить.

Що діяти? Для гречки

Потрібен дощ. А піде дощ,

то пропадуть горщечки... 



а це, нижче, вже не Глазовий, це я сама для себе висновок зробила... Думаю, Павло Прокопович мене пробачить...



А серце батькове болить. Що діяти старому?

обох же шкода.... І вчинив дідусь той по-простому.

Молився так: "Пошли, Господь, усім по праці й вмінню,

та, головне, пошли усім

нам мудрості й терпіння!

Щоб, чи іде дощ, чи нема, - в усьому користь бачить,

Бо бачення таке в житті

таки багато значить" 

Каранда Галина цікавиться

  • Каранда ГалинаМожете залишити хоча б два слова чи лайк?
  • Задонатити
  • Добровільну фінансову допомогу на розвиток проекту у вигляді довільної суми коштів, яка Вас не обтяжує, можна швидко надіслати за вказаним під кнопкою "Задонатити" посиланням

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 06.03.2013 15:47  © ... Закріплений коментар

ДІАГНОЗ
Лікар хворому сказав сухо і суворо:
— В мене сумніву нема, що умреш ти скоро.—
Але тиждень лиш минув — хворий став на ноги.
Здивувався ескулап і прибіг до нього.
— Ну, покійничку, здоров! Я тебе вітаю.
Звідкіля ти повернувсь — з пекла а чи з раю?
Хворий каже: — В пеклі був та й набрався страху.
Зовсім близько бачив смерть, люту костомаху.
«Як твій лікар пожива?» — клята запитала
І сказала, що тебе із живих списала,
Що для тебе вже майстри роблять домовину,—
Це за те, що краще всіх знаєш медицину.
Я тебе урятував, давши чесне слово,
Що майстрам такий наказ дано помилково,
Бо ти тямиш в медицині,
Як свиня у апельсині.
ІРОД
Лікар бабу лікував, лив їй краплі в очі.
Засліпить її й бере з хати, що захоче.
Так за місяць майже все витаскав з кімнати,
Накінець іще прийшов плату вимагати. —
Я тобі не заплачу,— баба відказала,—
Бо від ліків тих дурних ще сліпіша стала.
Ти мене долікував, іроде, до того,
Що не бачу я тепер в хаті вже нічого.
ЗАДНІЙ РОЗУМ
Виносили покійника, а лікар говорив:
— Якби покинув пити він та менше щоб курив,
То дуба не урізав би в самому цвіті літ.—
І, слухаючи лікаря, сказав старенький дід:
— Навіщо ви, голубчику, говорите мені?
Раніш би пояснили це тому, що у труні.
ЗАОХОЧЕННЯ
Укусив когось барбос. Кров тече із рани.
Потерпілий закричав, збіглись горожани.
— Та чого ж ти ловиш гав? Ти ж умреш від сказу!
Обмочити кров`ю хліб треба було зразу
І обмочений шматок викинути псові.
А укушений сичить: — Цитьте, безголові!
Це якщо від сказу так треба лікуватись,
То ще важче від собак буде відбиватись.
ПРОЧУХАН
Мав один хазяїн статую божка,
Але з неї користь, знаєте, яка?
Скільки на ту статую не молився він,
У житті злиденному не діждався змін.
А коли розсердився та божком — торох!
З голови посипались гроші, як горох.
Треба, як це бачимо, не усіх просить.
Декого доводиться й добре потрусить.
ЗАКЛЯТІСТЬ
На великім кораблі
Вороги зійшлися злі.
Не вітались, відвертались і мовчали, як німі.
Був один весь час на носі, другий — тільки на кормі.
Люта буря загула.
Потрощила всі вітрила,
Корабель переломила
І в безодню потягла.
А один з героїв наших руки вгору підійма:
— Гей, скажіть мені, що першим — ніс потоне чи корма? -
Капітан отвітив: — Ніс
Забере спочатку біс.—
Крикуна колотить трясця
І злоба трясе тупа:
— Ой яке, яке це щастя!
Подивитися удасться,
Як мій ворог потопа.
Хто в злобі осатаніє —
Це помічено давно,—
Той біді чужій радіє,
Хоч і сам іде на дно.
ПЕРЕДЧАСНА РАДІСТЬ
Грізні хвилі корабель кидали, як тріску.
Скільки гуркоту було і страшного тріску!
На собі один плавець одяг рвав на шмаття,
Слав молитви небесам і гіркі прокляття,
Пнувся криком перекрить громові удари...
А як хвилі уляглись, розійшлися хмари,
Заспокоївся крикун, добру чарку випив
І, пустившись танцювать, ледь за борт не випав
Веселилися плавці, як маленькі діти.
— Ви,— сказав їм капітан,— не спішіть радіти.
Ждуть попереду нові нас випробування.
Пам`ятайте: це була буря не остання.
ОМАНА
Все буяло, зеленіло, був прекрасний час,
Як пастух над синім морем вівці й кози пас.
Синє море й синє небо в далині злились.
Як хотілось пастухові попливти кудись!
Він, віддавши за кораблик всіх овець і кіз,
В край далекий продавати фініки повіз.
Уночі заграли хвилі, дощ линув із хмар,—
І пішов у чорну прірву весь його товар.
Сам від смерті врятувався дивом неборак
І додому повернувся жебраком жебрак.
Якось влітку понад морем швендяв той плавець
І побачив — у долині хтось пасе овець
І, звертаючись до нього, радісно гука:
— Глянь на хвилі, глянь на море! То ж краса яка! —
А жебрак скривився: — Хвилі? Я вже знаю їх.
Зазіхають, ненаситні, на овець твоїх.
БОГОМОЛЕЦЬ
Зашуміла буря люта і розбила корабель,
Що ішов з добром великим із віддалених земель.
Всі пустились рятуватись, лиш один стоїть як стій
Та молитви шле Афіні, прокровительці своїй.
Крізь пекельне завивання хтось гукнув йому: — Кріпись!
На Афіну май надію, але й сам же ворушись!
Хоч молись, хоч не молися, але вийде все одно:
Якщо плавати не вмієш,підеш каменем на дно.
НЕЗЛАГІДНІСТЬ
Замордувався чоловік з дружиною лихою.
— Піди у батька поживи, він скучив за тобою.—
Пішла і тиждень пожила. Назад приходить знову.
— Як гостювалось? — чоловік заводить стиха мову.
— Ай, що розказувать тобі! — крутнула жінка носом.—
На мене кляті чабани усі дивились косо.
— Хіба в дворі вони живуть?
— Та ні, весь час у полі.
У двір приходили лише узяти хліба й солі.
«Еге,— подумав чоловік,— голубонько ти мила,
Якщо ти навіть чабанам так сильно насолила,
Які являлись на часок, то що ж тоді й питати
Про тих, з ким тиждень день при дні у батька прожила ти?...»
ВЕРХОГЛЯДСТВО
Жив колись на світі астроном учений,
У своєму ділі сильно просвіщенний.
Раз він серед ночі вийшов на подвір`я,
Стежив за зірками, розглядав сузір`я.
Пильно задивившись на якусь зірницю,
Полетів учений сторчака в криницю.
У воді холодній стоячи по груди,
Він гукав: — Рятуйте! Витягайте, люди!
Хтось проходив мимо, витяг бідолаху,
Що зубами клацав і тремтів від страху.
Діставав до неба астрономів розум,
А того не бачив, що лежить під носом.
СКНАРІСТЬ
Десь, колись, давним-давно жив великий скнара,
Весь обдертий, як жебрак, і сумний, як хмара.
Мав він золота шматок на чотири пуди
І ховав його сім літ, щоб не вздріли люди,
Спорудивши тайничок десь у хащах лісу...
Але злодії знайшлись, обікрали к бісу.
Скнара плакав, об дуби бився головою.
Люди збіглися на крик цілою юрбою.
— Не кричи так, вгомонись!
— Годі, чоловіче! —
Скнара лазить по землі, в яму пальцем тиче:
— Тут у схованці сім літ золото лежало,
А тепер його нема, а тепер пропало...
І сказав якийсь пастух, зглянувшись на муку:
— Ти візьми та закопай в яму каменюку
І вважай, що закопав зливка золотого,
Ти ж однаково не мав користі від нього.
КРАДІЖКА
Все було просто, по правді сказати.
Хлопчик-школяр у такого ж хлоп`яти
Дощечку вкрав, На якій той писав.
Це якби сталось у нашу вже еру,
Схоже, що взяв би шматочок паперу,
А як приніс він додому ту дошку,
Не здивувалася мати ні трошки.
Що ж тут такого лихого, мовляв?
Він не украв же, а просто узяв.
Потім хлопчина украв десь плаща.
Мати неначебто й не поміча.
Навіть зраділа від того, здається,—
Так добродушно й ласкаво сміється.
Виріс мужчина з хлопчини того.
Більшими стали й крадіжки його.
Згодом навчився людей убивати...
І засудили убивцю до страти.
Просить він суддів: — Я скоро умру.
Хочу побачити матір стару.
Горем убита, придибала мати.
Слова, нещасна, не може сказати.
— Дай я, матусю, тебе обніму! —
Мати упала на груди йому.
Стогнучи люто, ридаючи глухо,
Син... відкусив своїй матері вухо.
— Пам`ять лишу, ідучи на загин.
Це я за дощечку! — вигукнув син.—
Це я за те, моя матінко мила,
Що за ту дощечку першу не била!

 06.03.2013 15:45  © ... Закріплений коментар

НЕПОТРІБ 

Між олімпійськими богами 
Наймарнославніший, Гермес, 
Щоб взнати, як його шанують, 
Спустивсь на землю із небес. 
Зайшов до скульптора старого, 
Про се, про те його пита. 
— Почім скульптури продаєш ти? 
А скільки ця? А скільки та? 
Скажи, за Зевса скільки просиш? — 
Хазяїн суму назива. 
— За Геру скільки? 
— Ця дорожча, Вона ж, як бачите, нова. 
— А за Гермеса скільки хочеш? — 
Сміється скульптор: — От дивак! 
Якщо ти купиш Зевса й Геру, 
То забирай Гермеса так.

ДІЛЬБА 

Мандрівник повільно йшов 
В літню сонячну годину. 
— Що б я,— каже,— не знайшов, 
Дам Гермесу половину.— 
Раптом бачить — у піску 
На шляху лежить торбина. 
— Що б тут,— каже,— не було, 
Для Гермеса — половина.— 
Взяв торбину, розв`язав, 
У куточки заглядає. 
Бачить фініки й миндаль, 
Слинку жадібно ковтає. 
Сів, поїв усі плоди, 
На торбинці склав дві купки: 
Зліва — голі кісточки, 
А праворуч — шкаралупки. 
В небо глянув і сказав: — 
Це Гермесу половина. 
Тут лишилась від плодів 
Верхня й внутрішня частина.

АНАЛОГІЯ 

Тонув на морі корабель великий, 
І плач лунав, і відчайдушні крики. 
А чоловік на березі стояв І промовляв: 
— Ти, господи, не прав. 
Я припускаю, це цілком можливо, 
На кораблі негідник є один, 
Та щоб його скарати справедливо, 
Прирік ти сто невинних на загин. 
Таке сказавши і зітхнувши важко, 
Вбив чоловік той на нозі мурашку, 
Під ноги глянув — і в один момент 
Мурашник цілий розтоптав ущент. 
А голос божий пролунав із неба: 
— Ти, чоловіче, запитай у себе, 
Навіщо ти жорстоко так зробив? 
Одне вкусило — тисячу убив!

НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ 

Небезпечно занедужав, занепав бідняк. 
Він лежить, худий, як тріска, і говорить так: 
— Як одужаю, їй-право, чесне слово дам, 
Сто биків, їй-богу, в жертву принесу богам.— 
Жінка сердиться на нього: — Зовсім ти здурів 
За які ти гроші купиш зразу сто биків? — 
А бідняк морга лукаво: — Дай на ноги встать, 
А боги і сорок років можуть зачекать. 
Обіцяльники одвіку хитрими були: 
Запевняй, що зробиш точно, не кажи, коли...

ВІЩИЙ СОН 

Захворів один сердега, геть охляв, не їсть, не п`є. 
Зевсу, богові своєму, все молитви воздає: 
— Ізціли мене, мій боже, я благаю і молю. 
Обіцяю гекатомбу — сто биків тобі спалю. 
А коли устав на ноги, то спалив не сто биків, 
А якихось дешевеньких сотню з м`ясом пиріжків. 
Бог наслав йому у гніві віщий сон за той обман, 
Ніби десь лежить у ямі повний золота казан. 
Підхопився нечестивий, почухрав до казана. 
Там розбійники піймали і убили брехуна..

 07.03.2013 14:04  Деркач Олександр => © 

Мудро))

 06.03.2013 22:00  Сашко Новік 

цікаво вийшло

 06.03.2013 21:24  Тетяна Белімова => © 

Ну, не знаю, Галю, як би Глазовий поставився... Ви могли б цитату з його твору взяти за епіграф і написати свій...
Є такий поет і видавець Іван Малкович. Думаю, ви коли-небудь купляли книжки його видавництва "Абабагаламага". Так от. Є в нього така дуже неприємна, як на мене, звичка брати твори українських класиків, нині вже покійних, і перероблювати закінчення, скорочуючи чи переписуючи щось на свій розсуд. При цьому він ще має нахабство претендувати на співавторство, ставлячи своє прізвище через кому...
Такого плюндрування точно зазнали Наталя Забіла ("Очеретяна хатинка", "Жила собі бабуся"), Леонід Гліобов ("Коник", "Веснянка"), Олена Пчілка ("Вояк буряковий"). Вони вже в суд не подадуть, а він і рад графоманити...
Це вас, звісно, не стосується, просто такі думки спливли після Глазового у вашій публікації.

 06.03.2013 21:23  Тетяна Чорновіл => © 

Чудово!!! За приписку також! :))