11.03.2013 18:06
для всіх
289
    
  3 | 3  
 © Ем Скитаній

...з нотаток

...з нотаток

з рубрики / циклу «...з нотаток»

1.

десь пісня почалась...

та всі слова зів"яли,

коли раптово їх

горілкою залляли -

горлання розлилось

і в гопи вдарили під накри й барабани.


2.

свобода, незалежність і.. - злоробство

уїлось в нас, оволоділо нами...

не хочеться й казати, що назавжди.


3.

наснилося мені, що я не сплю -

така от прикрість сталась.

занепокоєний, поринув я у справи

державної ваги й -

прокинувся у сні

і, радісний, дивився далі сни.


4.

вогонь життя так довго палить душу!

змаліла та, зійшла вся нанівець -

лишила по собі інстинкти самозахисту лишень.

і тішить те, що я такий не перший...

що не останній, засмучує проте.


5.

жалкую за одним лиш - я ніхто,

людина пересічна.

і піду у ніщо... -

за тим я не жалкую.


6.

до біса ті зірки!

я їх вже надивився.

і дихання часів у вічності земного

не вловлює мій слух.

похнюпилась природа -

всесильність похитнулася її.

та байдуже мені -

я ситий тимчасовостю всього

і зайвостю своєю.


7.

губу розгуба розгорнула,

обійми розпачу лелійно розпростерла.

а зась їй! він пішов і вкрав

і з того вижив.

і з тих пір

дратує дулями державу -

і до прутнЯ йому усе...

ну, казна-що!

коли це вже скінчиться?!.


8.

на жарти тягне нас.

а все тому, напевно,

що побут наш,

ну, надто неприглядний!

чужий для нас

і нам не притаманний -

але великодушно дозволяємо

поліпшувать його комусь...а ми?..

а ми з убогості своєї порегочим.


9.

як легко розбивати ідеали

і знщувати в прах усе національне

в ім"я якихось віянь!

але чому?

чому і звідки оця легкість?

...так вітер віє у руїнах.


10.

живу в пустелі.

на сході сонця схід спостерігаю,

через плече дивлюсь на захід,

а вітер з півночі

скуйводжує волосся мені на голові

і тихий бриз морський

гойдає спогади на хвилях...

живу в пустелі

громодянином у державі

неначе емігрантом у вигнанні.

закінчити це скиглення?

...мабуть таки пора.


11.

порину краще я у споглядальне солопійство -

блаженно осміхатимуся Всесвіту устріч,

огорнутий безмежністю мовчань.

і хай десь там, за межами безодні,

буття виборсується в часі.

чи краще це?.. хтозна.


12.

як стан душі, самотність річ звичайна.

але як хворість у суспільстві вона, самотність,

знахідка для хама...то що ж тепер -

ату! її?! чи може - тру-ля-ля?..

немає значення - для блазня це як "фас!",

або як кістка для собаки.


13.

той, хто ненавидить шаленно,

є переляканим на смерть

від власного безсилля.

і навпаки -

хто переляканий на смерть,

ненавидить шаленно від безсилля.


14.

страшна, убивча сила це безсилля!

їй опираюсь по сей день,

перебуваючи в мїй,

у вільній вже Вкраїні.


15.

а переляк?

зненависть?..

а шаленство?!.

а коли ще й на смерть!

...убережи нас, Боже,

від пристрасті такої.


16.

і регіт аж до сліз,

і блазнівська зловтіха,

що линуть звідусіль нестримно й безугавно,

відштовхують все далі у недбалість

і непричетність до життя...

а так - усе нормально.

підлога під ногами

і дах мені не з"їхав...поки що.


17.

жадоба, ненасить і потяг до надбань,

могутній поклик первісного ладу

пойняв усе...

думки приземлені тепер

і монетарні аж занадто.

духовність де?..- так ця узагалі

змордована марашка!

ти що, не віриш?.. роздивись -

прикмета перша цього тисячоліття.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 16.03.2013 19:10  Деркач Олександр => © 

Вражаючі, болючі почуття, картини сьогодення...

 12.03.2013 14:12  Тетяна Чорновіл => © 

Спочатку прочитала другу частину нотаток! І там боліло. Але тут сильніше ((( Ніби струни які болючі рвалися з кожним пунктом! Об 9-ту розірвану, здалось, аж порізалась...
Але закінчу коментар, бо, здається, я щось не те говорю... Оцінку поставила...

 12.03.2013 13:18  Тетяна Белімова => © 

"наснилося мені, що я не сплю -
така от прикрість сталась.
занепокоєний, поринув я у справи
державної ваги й -
прокинувся у сні
і, радісний, дивився далі сни", - оцю, описана у сні ситуацію сну, яка по суті є втіленням абсурду, можна вважати квінтесенцією "Нотаток". Здоровий глузд вступає в суперечку із пануючим довкола безглуздям. І ця бінарна опозиція "світло розуму - тьма безтямного панівного хаосу" посилюється із кожним окремим уривком: "страшна убивча сила чи безсилля", "регіт до сліз". Автор нанизує ці образи, як намистини, на нитку своєї думки. Майстерно. Вражаюче. Спонукає до роздуму.

 11.03.2013 17:18  Каранда Галина 

цікаво.