Хвилину тому віддав я ключі
(тепер не мені полоскатимеш мізки).
Хочеться десь сьогодні в ночі,
в глухому куточку випити віскі.
Збагнути на колір нічних ліхтарів,
зіпсоване фото на грудях стискати,
згадати як я тобою хворів.
Мабуть все одно нема що втрачати…
Стрибаю в калюжі – ніхто не осудить.
Нехай буду мокрий, бо я так бажаю!
Мені все одно, бо хтось когось любить
І тихо на вушко каже: «Кохаю!».
А я упаду, навколішки стану –
нехай навіть жити мені не охота!
Буду тихенько, хоч и погано,
збирати шматочки нашого фото…
