КРИЖАНА КАЗКА

з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПРИРОДИ»

Крізь вітрів пориви дужі

В люстро мерзлої калюжі

Видивлялася Зима.

Втупивши очей морози,

Хмар патлаті сиві коси

Поправляла крадькома.

– Ти промов, люстерко, лише,

Я на світі наймиліша? –

В скло ламке трусила сніг,

– Я красуня горда, видна!

То чи ж є панянка, гідна

Снігових принад моїх?

– Є! – калюжа мерехтіла,

– З першим птаством прилетіла

Юна чарівна Весна.

Ніжить котики вербові

Серце, сповнене любові,

А не грудка крижана.

Ждуть її, дощами вмиту,

У віночку з первоцвіту,

Ниви, ліс, гаї, степи.

Й я, твоє люстерко, тану…

Не протився в мить весняну,

Вперта Зимо! Відступи…

Візьміть участь в обговоренні

20.03.2013 18:02 Марієчка Коваль

Сподобалась картинка, вірш цікавий вийшов, калюжа, звичайно, трохи забуває, що вік її геть весною короткий. Забагато на себе взяла, нахабна.
Прикольно.

20.03.2013 10:20 Тетяна Белімова => ©

Гарна казочка! Скоріше б збулася)).

Прекрасно змалювали, казкові таки суперниці!

Який чудовий задум і яке талановите втілення! Схиляюсь!!!

неймовірно

19.03.2013 15:58 Світлана Рачинська

І знов я поринула в казку дякуючи Вам!!!

ха! і замітьте, не Зима з люті його розбила, а та юна Весна, яку воно так вихваляло, розтопила безжально!))))) От немає в світі справедливості!))))



+++ +++ Зберегти, як скаргу

Візьміть участь в обговоренні

Виберіть розділ