Двадцятка

Черговий жахливий понеділок.

Зранку все валиться з рук, на роботі начальство не в гуморі, погода ніби сказилася – під ногами все хлюпає, в кишені остання двадцятка, а до зарплати ще тиждень.

Маршрутки забиті, до зупинки навіть не під’їжджають. Чекаю вже 20 хвилин. Холодно ж як...

Дивом встигаю вскочити на задні. Їхати 2 зупинки. Стискаю в кишені двадцятку. Може удасться сьогодні "зайцем"? Соромно, звісно, але ж двадцятка остання і тут зовсім не далеко їхати...

Зупинка, штовханина. Засовую руку в кишеню – перевіряю як там моя двадцятка. Раптом відчуваю ще чиюсь руку в кишені! ПАНІКА!!! Це ж ОСТАННЯ двадцятка! Обертаюсь – поруч чоловік. Така нагла морда, я вам скажу! Дивлюсь йому просто в очі поглядом, який кричить: "Забрав лапи з моєї двадцятки!". А він собі у відповідь брови хмурить, ще й почав йорзати рукою в кишені, ніби виштовхуючи мою руку звідти.

Ага! На мою кревну двадцяточку націлився! Ха! Нічого не вийде – моя зупинка!

Міцно стискаю свою двадцяточку в кулаці. Швиденько вибігаю з маршрутки. Фууух! Все добре. Врятувала. Змогла. Перекладаю весь свій скарб в старенький гаманець, ховаю його на дні сумки. Тепер моя двадцяточка у безпеці.

Холодно. Весна називається... Ховаю руки в кишені.

!!!!!! А! А! А! А! А!!!!!

Дісатаю з кишені зіжмакану двадцятку...

На цей раз свою.

м. Київ, 01 квітня 2013, понеділок, обідня перерва, за 5 годин до ...