До снігів

Бережи себе / мене / нас

Вона ніколи не чула таких відверто щирих слів.

Від того, хто був другом, «братом», усім…

Перебирала в голові слова, щоб зупинити його, та не змогла. Потік підсвідомості глушив будь-які звуки у ній.

Він.

Весна.

Білий цвіт.

Білі стіни.

Біле повітря.

Білі запахи.

І вона. Теж біла.

- Чому зараз? Чому сьогодні? Чому в п’ятницю? Чому в квітні? Чому тут?

«Я берегтиму тебе» - чулось їй ехом…

- Як? Як? Якщо сам не зміг себе зберегти…

- Берегтиму тебе навесні, влітку, восени...

«Відпусти, відпусти, відпусти…» - відчував він у її диханні .

- Ти для мене день без дощу,

небо без хмар,

чай без цукру,

ніч без сну,

втрата без розчарування,

ти для мене все без…

без тями я.

Даруй, що пізно.

І знову:

- Я себе не зберіг, а тебе берегтиму навесні, влітку, восени…

За зиму вибач.

˂Венера˃ Бетанкура, привіт.

P.S. Залишся зі мною до снігів.

3.03.2013

Візьміть участь в обговоренні