Ти зі снігів ішла до мене, сестро
Ти зі снігів ішла до мене, сестро,
Щоб звоювати душу із калини,
Я мури не встигала свої звести,
Бо вірила, що корені єдині.
В мою весну вписались ріки крові,
Вінками заквітчали мій літопис,
Від болю зовсім відбирало мову,
На тілі шрамом виступав клинопис.
Ти очі не ховала мигдалеві,
Без сорому зривала з мене одяг,
Щоб борг віддати власний лихвареві
За надприродний до чужого потяг.