По інерції живу
На серці камінь від важкої втрати
Не стало мами, зіроньки моєї.
А може треба так було сказати?
А може треба те було зробити?
Живу як і раніше, роблю, як належить,
Ніщо мені утіхи не приносить.
Як потяг, що колись ішов угору,
А зараз вниз на автоматі котить.
Була для нас підтримка і порадник.
І де, скажи, ти брала стільки сили,
Що для внучат своїх безмежно рідних
Могла для них ти небо прихилити?!
Мовчання, гробове мовчання...
І кава з ваніліном не зарадить
Ота з косою завдає страждання
Ніхто її тим чорним діям не завадить.
Чемерівці, 8 О4 2013
