Казанова

з рубрики / циклу «Мої гуморески»

Помолодшав дід Антон,

Снивсь для нього гарний сон,

Юність снилась, що казати,

Не хотілось геть вставати.

На всі п’ять він був козак,

По коханню ще й мастак,

Бурмотів щось цілу ніч,

Був би розвалив він піч.

Кличе тут його Орися,

– Що там, діду, схаменися,

Чого чмокаєш губами,

Ще й розмахуєш руками?

Що наснилось признавайся,

Може зле щось, не лякайся,

Той ліниво потягнувся,

Туди-сюди розвернувся.

Геть не стішив краєвид,

А лежить він старий дід,

– Що, стара, ти наробила,

І навіщо розбудила.

Десь пропала міць козача,

Лежу, як стара та кляча,

Жити вже не хочу так,

– Діду, став ти геть дивак.

– Може й так, весна буяє,

Все, що спить, то оживає,

– Що ти, діду, схаменися,

Розлютилась тут Орися.

– За живе не зачіпай,

Назавжди запам’ятай,

Все, що спить вже вічним сном,

Не піднімеш гарпуном.

– Йди вже снідай, Казанова,

Не промовив дід і слова,

Покректав, пішов дід з хати,

Що для баби тут казати?

м. Славута,