НА РИБАЛЦІ
На рибалці Петрик з дідом.
Дід сидить з поважним видом,
Люльку смокче, позіхає,
На онука поглядає
Хитрувато й рибу ловить.
Раз по разу брови зводить
І здивовано поводить
То плечем, то головою.
"От характер! Бог з тобою,
Йшов би вже додому, Петре,--
Каже дід онуку вкотре.
Та Петрусь ніби не чує:
То сердито вгору дує,
То по лобі раптом--хрясь!
(Комарі така напасть:
Ну яка тут, в біса, риба--
Комарів ганяти треба).
Каже дід: "Щоб відігнати
Комарів, то треба знати
Старий звичай наш народний.
Він дієвий, благородний:
Божу твар не треба бити,
Тільки треба бігать вміти.
Відбіжи на метрів сто--
Почекай,
Чи не з*явиться ніхто.
Далі знову відбігай.
Комарі твій слід загублять,
В лісі темному поблудять".
"Іч, хитрун,--Петрусь шепоче,--
Зразу пояснить не хоче--
Сам до річки біг й згубив
Усіх своїх комарів".
Кинув вудку і побіг
Швидко, так, як тільки міг.
Зупинився... Знов побіг...
В хату зморений влетів,
Очі вгору підкотив.
Пильно дивиться, шукає...
Раптом радісно гукає:
"Оце "звичай"! Оце-то " клас"!
Все-таки я втік від вас!!"
