16.05.2013 00:00
© Антоніна Грицаюк
Чужина
з рубрики / циклу «Про долю»
Горличкою доня летіла до мами,
Нудьга серце рвала, не скаже словами,
Матінко, голубко, сизокрила пташко,
Як же твоїй дитині на цім світі важко.
Чужина проклята – це не Батьківщина,
В наймах твоя, мамо, згасає дитина,
Як на світі жити, де раду шукати,
За що чужу матір мушу доглядати?
Матінко, голубко, витри сльози доні,
Невже заслужила ти такої долі?
Весь вік працювала, витягала руки,
За що скажи, мамо, для нас такі муки?
Чужу пані, як ту паву, щиро доглядаю,
А тебе моя, рідненька, в сні лиш пригортаю,
Цілу ніч я не прикрию, навіть, свої очі,
Бо та пані спала вдень, а в ночі не хоче.
Не так їсти подала, не так подивилась,
Не раз, матінко, слізьми на чужині вмилась,
Як ще юною була, манив світ широкий,
Загубила моя, нене, я тут навіки спокій.
Як живуть тут їхні пані, серце завмирає,
Як згадаю тебе, рідна, душа вилітає,
Хоч уже не маєш сили, даєш всьому ладу,
Ну, а пані, мов та пава, спереду і ззаду.
Старість вже до землі гне, вона не зважає,
Все є в неї в одну мить, те, що побажає,
Не рахує копійки, живе у достатку,
Кожен ранок треба їй робити зарядку.
Як згадаю тебе, мамо, вмиюся сльозою,
То з серпом тебе я бачу, а то вже з косою,
Ось таку треба зарядку для моєї пані,
Не лежала б, не бурчала вона на дивані.
Твої руки в мозолях, посивілі коси,
Ну, а ніженьки твої обмивають роси,
Ну, а в пані манікюри, крашене волосся,
Вона лізе у джакузі, щоб не відбулося.
Як дивитись мені, мамо, на це панування,
Ти працюєш моя, рідна, з вечора до рання,
Працювала ти весь вік, як білка крутилась,
А держава з тебе, нене, тяжко поглумилась.
На ту пенсію прожити, тобі лиш під силу,
Бо з сльозами на очах, досі ще гнеш спину,
Ой не довго моя, мамо, будемо воркувати,
Твоя горличка не довго буде гостювати.
Там чекає чужа пані, пихата, немила,
Невже ти моя, матусю, все це заслужила?
м. Славута,
