Журба

з рубрики / циклу «Про долю»

Хотіла жити, як усі,

Та лиш жахалася у сні,

Приходили до неї діти,

Яких зуміла загубити.

Вставала, сон проходив геть,

Чому барилася та смерть,

Нема життя одні лиш муки,

У подруг бігають онуки.

Не раз була ж і при надії,

Навіщо діти згублять мрії,

Був чоловік, все до пуття,

Хотілось кращого життя.

Спливли роки у далечінь,

З минулого лишилась тінь,

Вже спочиває чоловік,

Немов злякався і утік.

Вона лишилась одна жити,

Та кожен день гірко тужити,

Родини є в неї багато,

Всім треба її палац-хата.

Що на душі, ніхто не знає,

А там самотність лиш блукає.

м. Славута,