Нічна прогулянка

з рубрики / циклу «Крокуючи життям...»

Какая ночь! Я не могу...
Не спится мне. Такая лунность!
Еще как будто берегу
В душе утраченную юность.
(с) С. А. Есенин

Знову ночі такі,

Знову місяць у повні.

Й мої думи стрімкі,

Наче течія в повені.

На душі неспокійно

І так серце стискає,

В такі ночі постійно

Дикий сум підсупає.

Вийшов місяць з-за хмари,

Але я знов без тебе -

Вже не діють ті чари.

Вже немає любові,

Та й немає обіймів.

Наче в зрадливій змові

Почуття неспокійні.

От спустилася тиша

І цвіркун теж замовк,

Проте я не облишу

Тих печальних думок.

Із середини рветься

Дикий, ниючий біль,

І на серці озветься

Тих думок заметіль.

Повернувся додому,

Намагаюсь заснути...

Та усмішку знайому

Я не зможу забути.

Байдуже що без тебе,

Зупиню часу плин.

Місяць також на небі

Сам, самотній, один.

Відтепер я як місяць -

Сам один в небесах!

І не кожен помітить,

Ту самотність в очах.

І не кожна зуміє,

Цю прогнати печаль.

І ніхто мої мрії,

Вже не здійснить нажаль.

квітень 2013 р.