31.05.2013 00:00
© Тетяна Чорновіл
Світанку, смутку ясний ночі...
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПОЧУТТІВ»
Світанку, смутку ясний ночі,
Твоє зі сну гаряче сонце
Вже зашарілось неба краєм.
Його проміння барвограєм
Сипни коханому в віконце,
Коли зі сну розплющить очі.
Ласкавий дню, світанку брате,
Вели вітрам знайти далеку
Чужу місцину невідому…
Хай з рідного обличчя втому
Розвіють і остудять спеку,
Де буде милий мій ступати.
Мій вечоровий оксамите,
Зроси казкових снів омани,
Мов чари, любому на вії,
Хай збудуться щасливі мрії,
Як сонце скотиться в тумани,
Пахучих трав росою вмите.
Чаклунко-ноче, наостанку
Сяйни Чумацьким Шляхом всюди,
Щоб ним коханий повернувся…
Або у сні хоч усміхнувся,
Як місяць шепотіти буде
Зір тиховійну колисанку.
Світанку, смутку ясний ночі…