А я вважаю, що нічиї замки палити не треба... Це життєвий досвід - щоб жити правильно і думати правильно - треба періодично і падати, і обпікатися... Так, це боляче... Але, що нас не вбиває - те робить нас сильнішими... На цих помилках формуються життєві позиції і устої... Такі ситуації формують характер. А ламати себе, щоб відповідати стандартам юрби, палити замки (для чого? - щоб привернути до себе увагу?) - це зрада самій собі. Повір, Олю, той, хто зможе зрозуміти кожну краплинку твоєї душі, існує... Просто до нього шлях може бути трішки довшим, ніж очікувалося... Але вибір завжди лишається за тобою - ти можеш іти до нього, падаючи і спотикаючись, але залишаючись собою, або ти можеш почати палити замки... Але що для тебе важливіше - твоя душа, чи відповідність запитам ТАКОГО суспільства, яке зараз є в Україні?
сумно. дуже сумно. зазвичай так і буває. виграють найжорстокіші й найхитріші. у тебе є вибір - сидіти замкнутою в замку і залишатися собою, чи ... виграти і зачинити когось у замку... Ти жалілася, що я кажу тобі правду... )))))))))))) ще не всю, Олечко, ще й не всю... Олю, нам не лишили вибору. Вилазьмо з вежі! спалимо парочку чужих замків - лише тоді нас стануть поважати... правда, тоді самим з собою доведеться домовлятися, та то таке... побічні ефекти...
Біда та й годі! В тебе є вибір: кинутися з вежі, або чекати іншого принца! ))) Може інший виявиться вірним принцем! Вибирай другий варіант. Кинутися з вежі ти завжди встигнеш! Вірш гарний, спонукає до роздумів!
