11.07.2013 20:29

18+

357

4 | 4

 © Оля Стасюк

Вежа

з рубрики / циклу «Ти - Людина! Я - Людина...»

Стояла вежа. Падав чистий ранок

З самого неба на грудки землі.

Роса стелилась, як лункий серпанок,

Як тінь свободи, слалась по траві.

І гріло сонце. І стояла вежа.

І берегла чарівну таїну:

Казали, там заховане безмежжя,

Занурене у холод і пітьму.

Були походи. Починались злети.

Усі хотіли досягти мети.

До вежі поривалось пів планети,

Але ніхто не зміг туди дійти.

Усі хотіли мати те безмежжя.

Хотіли влади, слави, визнання.

Світило сонце. 

І стояла вежа.

Кружляло понад лісом вороння.

Закінчимо історію печальну.

Чимало ще поляже в боротьбі…

А вежа… А вона уся – дзеркальна.

Безмежжя, як не знав ти,  - у тобі.