Королівство дзеркал
-...Колись, давним-давно, високо в горах один злий чаклун побудував замок, в якому замість стін були дзеркала, не прості, а чарівні. Дзеркала показували все, що він хотів, і пускали його туди, куди він хотів. Чаклун крав маленьких неслухляних дітей і їв їх. Багато зла він вчинив. Єдиний хто міг йому протистояти був інший чаклун- його менший брат, але сил його вистачило, щоб перенести його замок високо за тридцяте царство в гори і закрити всі зеркала.
-А як він його переміг?
-Він вкрав його відображення. Вся сила злого чаклуна була у його відзеркаленні.
-Але ж він досі там.
-Так... але нічого зробити не може. Ось, тримай амулет, він захистить тебе. Якщо він буде в тебе на шиї, злий чаклун тебе не побачить. А зараз лягай спати.
Батько вимкнув світло. Маленький хлопчик зжав міцніше свій амулет і починав засинати.
Йшли роки і хлопчик виріс. Все так, як і в дитинстві, на його шиї висів амулет, який охороняє його.
Ви вірите в казки, які вам розповідають батьки? Інколи казки виявляються правдою, не залежно від того чи ви вірите в них чи ні. Казки мають під собою якісь події, які не є вигаданими. Нам не віриться в існування відьом, драконів, чортів, навіть янголів. Але від того, що ми не віримо в них вони не перестануть вірити в нас.
Чоловік з амулетом повертався до дому. Зайшовши в під`їзд він привітався з тутешніми монстрами, найсправжнішими динозаврами: бабою Полею і бабою Явдошкою. Коли за ним зачинились двері вони почали перемивати йому кістки.
-Поль, знаєш, як померли його батьки?
-Ага, коли хлопчику було вісім, в квартиру заліз злодій, щоб пограбувати їх, а коли застав його батьків, убив їх. Хлопчику пощастило, що він сховався.
-А мені старий Василь, який був тоді дільничим, сказав, що злодії нічого не вкрали. І замки на вікнах та дверях були цілі.
-То тоді виходить, що вони знали вбивцю.
-Виходить так, або сам хлопчик...
-Тобі доместос уже зовсім мозок вимив. Ну шо ти мелеш?
-А тобі звідки знати?
Поки вони перемивали кістки чоловік вже пив чай і підігрівав вечерю. Він знав, хто вбив його батьків. Це був той злий чаклун. Він бачив його, як той спіймав відображення батька в дзеркалі і вбив його, та матір.
Чаклун не міг вирватись з своєї темниці, йому було потрібно його відображення. Але він міг заманювати туди людей. Тих кого він спіймав він обертав в своїх слуг. Кожен з його слуг носив на шиї амулет, схожий на той, який був у чоловіка. І всіх він бачив, крім того чоловіка. Часто на роботі чи дорогою до дому чоловік бачив, як крізь дзеркало злий чаклун спостерігає і шукає його, він знав де той працює, але не бачив його так, як і його слуги.
Чоловік пив гарячий жасминовий чай і дивився в вікно, як дихає місто. Запалювались вікна сусідніх будинків, стихав машинний трафік. Ліхтарі горіли блідо-жовтим світлом. Тополі та каштани за вікном дихали вітром. Дзвінок в двері.
-Дядьку, привіт, давно не бачились.
-Привіт, як справи?
-Нормально, проходьте.
В квартиру зайшов чорноволосий трішки сивий чоловік з бородою.
-Чаю будете?
-Давай.
Обоє сіли за стіл.
-В мене погані новини. Слуги чаклуна шукають якийсь щоденник.
-Тоді ми повинні знайти його першими.
-Ще раз ми їх зупинимо, але колись вони все таки доб`ються свого.
-Тобто?
-Ми повинні знищити чаклуна.
-Але як? Нашому прадіду не вдалось, як нам вдастся?
-Треба знищити його відображення. І я знаю як.
Дядько дістав стару книгу. Книга була невеличкою, титулка була з візерунком з олова. Візерунок нагадував дракона, під яким щось було написано рунами.
-Цю книгу написав наш дід. Вчора, я все-таки підібрав до неї ключ. Зараз тобі покажу. Ось, виписуємо руни з титулки і вставляємо в кожен рядок, отак от. Прочитай так цю сторінку.
Чоловік почав вдумливо читати руни.
-Значить знайти і розбити, просто розбити.
-Не просто розбити, а розбити з головного дзеркала, яке знаходиться в його замку.
-Це не проблема, він мене не бачить.
-Але в середині може почути... Я тебе підстрахую, прикинусь його слугою.
-Гаразд, тоді лишилось знайти його відображення.
-Завтра поїдемо до замку прадіда, він повинен був сховати його там.
-Я так не гадаю. Якби воно було там чаклун його б знайшов його вже давно.
-Він його просто не бачить. Він може бачити лише відображення інших, а оскільки він і є відображенням свого відображення, тому він і небачить себе.
-Так само, як і мене. А якщо воно сховано в моєму амулеті? Може він його шукає?
-Про це я не думав, а й справді. Тоді тобі доведеться потрапити в його пастку. Це найкоротший шлях в замок. Ось тримай пістолет, ним просто вистрілиш в дзеркало, коли попобачиш його.
Кажуть, що найтемніша ніч перед світанком, але інколи світанок доводиться досить довго чекати. Зранку дядько і його племінник вийшли на полювання, де здобич була мисливцем, а мисливець- здобиччю. Спочатку вони розділились. Дядько знайшов слугу чаклуна і оглушив його забравши амулет. Племінник шукав іншого слугу, який повинен був принести своєму господарю записник.
Слуга ніс записник в руках. Його лице було наче у людини позбавленої життя. Воно не виражало ніяких емоцій. Він вже проходив крізь дзеркало, як його хтось вдарив в спину. Слуга падав на вологу, кам`яну підлогу замку. Чоловік який пройшов крізь зеркало за ним забрав записник і кинув в перше зеркало, яке йому попалось.
Коридор був темним та довгим. Стіни були обвішені дзеркалами без рам. В кінці коридору показалась якась постать.
-Як я довго тебе чекав.
За секунду постать з`явилась біля чоловіка з амулетом і вирвала амулет з шиї. Це був старий, злий чаклун з лікарською осанкою.
-Ти знаєш, скільки я тут сижу, чекаю тебе?
-Як ти мене побачив?
-Я не міг побачити відзеркалення через зеркало, тільки впритул, як тебе зараз.
-Скуштуй це.
Чоловік кинув в нього бутилку з настоянкою полину, яка почала димітись на чаклуну і побіг подалі.
-Тікай куди хочеш, все одно не втечеш з цього лабіринту.
Чаклун провів рукою по повітрю і дзеркала почали рухатись, відкриваючи нові коридори і закриваючи ходи до відступу.
Насправді це була пастка чаклуну. Він повинен був, як завжди завести свою жертву до головної зали, де дядько чекав його.
Двері відкрилися і на дзеркальну підлогу впав, весь в крові та ще живий чоловік. Довкола все було дзеркальним: стовби стіни, стеля. Посеред зали стояло старе овальне дзеркало в рамі з білого дуба.
-Вітаю в святая святих- моїй тронній залі.
Чоловік витягнув пістолет і спробував вистрілити в дзеркало, але нічого не вийшло.
-Якого біса?
З`явився дядько.
-Тобі ніколи не було цікаво: чому чаклун так швидко знайшов твоїх батьків? Ні? Тому, що я допоміг. Навіщо його вбивати, якщо можна забрати його силу.
-Що? Ах ти ж собака!
Не встиг чаклун, щось зробити, як його заціпеніло- дядько почав читати закляття. З кожним прочитаним словом дядько ставав все сильнішим і сильнішим. Чаклун впав напів живим на підлогу і дивився на того, хто лежав поряд.
Дядько підійшов до головного дзеркала.
-Покажи мені те, що я хочу. Ось, армія мороку. Моя армія...
З пітьми в дзерклі почали з`являтися і проходити тіні.
Через сили чоловік встав і збив з ніг свого дядька. Той взяв, схопив племінника за шкерки і швирнув об стіну і почав повільно підходити до нього.
-Невже ти думаєш, що ти мене зупинеш? Я тепер безсмертний.
-Не такий вже й безсмертний,- племінник кивнув в сторону.
Старий чаклун стояв з мечем біля старого дзеркала.
-Ні.
Дядько враз розбився на дрібні скельця разом з дзеркалом.
-Іншим разом зустрінемся,- сказав чаклун чоловіку і пішов геть.
Замок почав валитись. Проходи в дзеркалах були закриті. Позаду був шум каміння, яке падаючи розбивало скло.
Свіже гірське повітря несло сніг прямо в лице чоловіку без амулета. Той лежав і просто дивився в чисте небо.
16.07.2013 17:07 