16.07.2013 17:06
Без обмежень
374 views
Rating 0 | 0 users
 © Адам Буткевич

Королівство дзеркал

 -...Колись, давним-давно, високо в горах один злий чаклун побудував замок, в якому замість стін були дзеркала, не прості, а чарівні. Дзеркала показували все, що він хотів, і пускали його туди, куди він хотів. Чаклун крав маленьких неслухляних дітей і їв їх. Багато зла він вчинив. Єдиний хто міг йому протистояти був інший чаклун- його менший брат, але сил його вистачило, щоб перенести його замок високо за тридцяте царство в гори і закрити всі зеркала.

-А як він його переміг?

-Він вкрав його відображення. Вся сила злого чаклуна була у його відзеркаленні.

-Але ж він досі там.

-Так... але нічого зробити не може. Ось, тримай амулет, він захистить тебе. Якщо він буде в тебе на шиї, злий чаклун тебе не побачить. А зараз лягай спати.

 Батько вимкнув світло. Маленький хлопчик зжав міцніше свій амулет і починав засинати.

 Йшли роки і хлопчик виріс. Все так, як і в дитинстві, на його шиї висів амулет, який охороняє його. 

 Ви вірите в казки, які вам розповідають батьки? Інколи казки виявляються правдою, не залежно від того чи ви вірите в них чи ні. Казки мають під собою якісь події, які не є вигаданими. Нам не віриться в існування відьом, драконів, чортів, навіть янголів. Але від того, що ми не віримо в них вони не перестануть вірити в нас.

 Чоловік з амулетом повертався до дому. Зайшовши в під`їзд він привітався з тутешніми монстрами, найсправжнішими динозаврами: бабою Полею і бабою Явдошкою. Коли за ним зачинились двері вони почали перемивати йому кістки.

-Поль, знаєш, як померли його батьки?

-Ага, коли хлопчику було вісім, в квартиру заліз злодій, щоб пограбувати їх, а коли застав його батьків, убив їх. Хлопчику пощастило, що він сховався.

-А мені старий Василь, який був тоді дільничим, сказав, що злодії нічого не вкрали. І замки на вікнах та дверях були цілі.

-То тоді виходить, що вони знали вбивцю.

-Виходить так, або сам хлопчик...

-Тобі доместос уже зовсім мозок вимив. Ну шо ти мелеш?

-А тобі звідки знати?

 Поки вони перемивали кістки чоловік вже пив чай і підігрівав вечерю. Він знав, хто вбив його батьків. Це був той злий чаклун. Він бачив його, як той спіймав відображення батька в дзеркалі і вбив його, та матір.

 Чаклун не міг вирватись з своєї темниці, йому було потрібно його відображення. Але він міг заманювати туди людей. Тих кого він спіймав він обертав в своїх слуг. Кожен з його слуг носив на шиї амулет, схожий на той, який був у чоловіка. І всіх він бачив, крім того чоловіка. Часто на роботі чи дорогою до дому чоловік бачив, як крізь дзеркало злий чаклун спостерігає і шукає його, він знав де той працює, але не бачив його так, як і його слуги.

 Чоловік пив гарячий жасминовий чай і дивився в вікно, як дихає місто. Запалювались вікна сусідніх будинків, стихав машинний трафік. Ліхтарі горіли блідо-жовтим світлом. Тополі та каштани за вікном дихали вітром. Дзвінок в двері.

-Дядьку, привіт, давно не бачились.

-Привіт, як справи?

-Нормально, проходьте.

 В квартиру зайшов чорноволосий трішки сивий чоловік з бородою.

-Чаю будете?

-Давай.

Обоє сіли за стіл.

-В мене погані новини. Слуги чаклуна шукають якийсь щоденник.

-Тоді ми повинні знайти його першими.

-Ще раз ми їх зупинимо, але колись вони все таки доб`ються свого.

-Тобто?

-Ми повинні знищити чаклуна.

-Але як? Нашому прадіду не вдалось, як нам вдастся?

-Треба знищити його відображення. І я знаю як.

 Дядько дістав стару книгу. Книга була невеличкою, титулка була з візерунком з олова. Візерунок нагадував дракона, під яким щось було написано рунами.

-Цю книгу написав наш дід. Вчора, я все-таки підібрав до неї ключ. Зараз тобі покажу. Ось, виписуємо руни з титулки і вставляємо в кожен рядок, отак от. Прочитай так цю сторінку.

 Чоловік почав вдумливо читати руни.

-Значить знайти і розбити, просто розбити.

-Не просто розбити, а розбити з головного дзеркала, яке знаходиться в його замку.

-Це не проблема, він мене не бачить.

-Але в середині може почути... Я тебе підстрахую, прикинусь його слугою.

-Гаразд, тоді лишилось знайти його відображення.

-Завтра поїдемо до замку прадіда, він повинен був сховати його там.

-Я так не гадаю. Якби воно було там чаклун його б знайшов його вже давно.

-Він його просто не бачить. Він може бачити лише відображення інших, а оскільки він і є відображенням свого відображення, тому він і небачить себе.

-Так само, як і мене. А якщо воно сховано в моєму амулеті? Може він його шукає?

-Про це я не думав, а й справді. Тоді тобі доведеться потрапити в його пастку. Це найкоротший шлях в замок. Ось тримай пістолет, ним просто вистрілиш в дзеркало, коли попобачиш його.

 Кажуть, що найтемніша ніч перед світанком, але інколи світанок доводиться досить довго чекати. Зранку дядько і його племінник вийшли на полювання, де здобич була мисливцем, а мисливець- здобиччю. Спочатку вони розділились. Дядько знайшов слугу чаклуна і оглушив його забравши амулет. Племінник шукав іншого слугу, який повинен був принести своєму господарю записник.

 Слуга ніс записник в руках. Його лице було наче у людини позбавленої життя. Воно не виражало ніяких емоцій. Він вже проходив крізь дзеркало, як його хтось вдарив в спину. Слуга падав на вологу, кам`яну  підлогу замку. Чоловік який пройшов крізь зеркало за ним забрав записник і кинув в перше зеркало, яке йому попалось.

 Коридор був темним та довгим. Стіни були обвішені дзеркалами без рам. В кінці коридору показалась якась постать.

-Як я довго тебе чекав.

 За секунду постать з`явилась біля чоловіка з амулетом і вирвала амулет з шиї. Це був старий, злий чаклун з лікарською осанкою.

-Ти знаєш, скільки я тут сижу, чекаю тебе?

-Як ти мене побачив?

-Я не міг побачити відзеркалення через зеркало, тільки впритул, як тебе зараз.

-Скуштуй це.

 Чоловік кинув в нього бутилку з настоянкою полину, яка почала димітись на чаклуну і побіг подалі.

-Тікай куди хочеш, все одно не втечеш з цього лабіринту.

 Чаклун провів рукою по повітрю і дзеркала почали рухатись, відкриваючи нові коридори і закриваючи ходи до відступу.

 Насправді це була пастка чаклуну. Він повинен був, як завжди завести свою жертву до головної зали, де дядько чекав його.

 Двері відкрилися і на дзеркальну підлогу впав, весь в крові та ще живий чоловік. Довкола все було дзеркальним: стовби стіни, стеля. Посеред зали стояло старе овальне дзеркало в рамі з білого дуба.

-Вітаю в святая святих- моїй тронній залі.

Чоловік витягнув пістолет і спробував вистрілити в дзеркало, але нічого не вийшло.

-Якого біса?

З`явився дядько.

-Тобі ніколи не було цікаво: чому чаклун так швидко знайшов твоїх батьків? Ні? Тому, що я допоміг. Навіщо його вбивати, якщо можна забрати його силу.

-Що? Ах ти ж собака!

 Не встиг чаклун, щось зробити, як його заціпеніло- дядько почав читати закляття. З кожним прочитаним словом дядько ставав все сильнішим і сильнішим. Чаклун впав напів живим на підлогу і дивився на того, хто лежав поряд.

 Дядько підійшов до головного дзеркала.

-Покажи мені те, що я хочу. Ось, армія мороку. Моя армія...

 З пітьми в дзерклі почали з`являтися і проходити тіні.

 Через сили чоловік встав і збив з ніг свого дядька. Той взяв, схопив племінника за шкерки і швирнув об стіну і почав повільно підходити до нього.

-Невже ти думаєш, що ти мене зупинеш? Я тепер безсмертний.

-Не такий вже й безсмертний,- племінник кивнув в сторону.

Старий чаклун стояв з мечем біля старого дзеркала.

-Ні.

Дядько враз розбився на дрібні скельця разом з дзеркалом.

-Іншим разом зустрінемся,- сказав чаклун чоловіку і пішов геть.

Замок почав валитись. Проходи в дзеркалах були закриті. Позаду був шум каміння, яке падаючи розбивало скло.

 Свіже гірське повітря несло сніг прямо в лице чоловіку без амулета. Той лежав і просто дивився в чисте небо.




Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 17.07.2013 19:45  © ... => Суворий 

Будемо виправлятися. 

 16.07.2013 17:07  Суворий => © 

Треба набивати руку і вичитувати тексти... По ходу то російське "зеркало" то наше "дзеркало"... Не хочеться, але треба... 

Публікації автора Адам Буткевич

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо