18.06.2013 17:13
для всіх
974
    
  11 | 11  
 © Бойчук Роман

ЄДИНИЙ СИН...

ЄДИНИЙ СИН...

Єдиний син - це вся її утіха,

Розрада у житті, її любов.

Виховує сама без чоловіка:

Покинув їх, в чужу сім"ю пішов.


Ростить свого синочка бідна мати,

На ринку заробляє кровний гріш.

Готова всю себе йому віддати

Аби від інших він зростав не гірш.


І хлопчик виростав усім на славу -

Здоровим, повноцінним, а вона

Незрячою була на око праве

І саме в цім була її вина...


Соромився син матері своєї, 

Мовляв - "Сміються з мене друзі всі!

Ти, мамо, з одноокістю своєю,

до мене не приходь у школу, ні!"


Скорилась бідолашна просьбі сина:

- "Гаразд, не буду, синку, не хвилюйсь..."

А у самої серце, мов жарина,

У ту хвилину запекло. "Ні, я не злюсь..." -


Подумала. - "Кровиночко єдина, 

Усе зроблю на краще щоб жилось,

Віддам останню з себе я свитину - 

Не глузував би тільки з тебе хтось..."


Навчитись не зумів він цінувати

Турботи найріднішої в житті:

Син матір став ще більше зневажати

І, зрікшись - залишив на самоті.


Тужило серце матері за сином.

Донесли люди - наче одруживсь...

Дізнавшись, що і в нього є дитина,

Подумала: "...Побачу ще колись?"


І зважилась... Розвідавши адресу,

На поспіх у що було зодяглась,

Надії вплівши в сиво-русу косу -

Із острахом до сина подалась.


Зустрів з порога зрілий син і тато

Все тим же зневажаючим слівцем:

- "Знайомити з сім"єю я не стану!

Дитину ще злякаєш оком цим!


Вертайсь туди звідкіль сюди прибула!

Адресу хто дав, як мене знайшла?!"

- "Та я ж... Та я..." - Побачила й зітхнула,

Що син живий-здоровий і пішла.


Ішли роки, минали дні і ночі.

Син був проїздом в рідному селі.

Сусідку стрів: - "...На вік зімкнулись очі...

Три роки мати вже лежить в землі.


А тут, ось, на, візьми, вона просила:

Коли бува навідаєшся ти..." -

Листа вручила матері до сина.

Він прочитав й закляк, не міг іти.


"...Коли ти був маленьким, любий сину,

Ти сильно травмував свою голівку:

Потрапив під колеса ти машини...

...Я віддала тобі свою рогівку..."

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 15.02.2017 21:44  Юрій => © 

мурашки по шкірі аж руки трусились однокласники плакали побільше б таких людей як ви .Ця поезія нам дуже потрібна. ДЯКУЮ ДЯКУЮ ДЯКУЮ ДЯКУЮ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

 14.02.2017 19:22  юрій => © 

аж тронуло на урокові прочитаю

 04.07.2013 19:12  Олена Вишневська 

Така чуйна історія! Дуже красиво і сумно :(((
Сподобалося неймовірно:)

 21.06.2013 12:07  Деркач Олександр 

Написано гарно, печально, а тема вічна...

 20.06.2013 20:39  Сашко Новік => © 

печально, сумний вірш. а чому саме рогівку, що там було? чи це вже авторський хід? я просто не знаю що рогівку пересажують

 19.06.2013 09:49  Дебелий Леонід Семен... => © 

Приголомшлива тема.

 19.06.2013 00:42  Каранда Галина 

жах...

 18.06.2013 23:02  Ірина Лівобережна 

О Боже! В мене аж мурашки пішли!... Так СИЛЬНО! Така прекрасна материнська любов! Така чорна невдячність!

 18.06.2013 19:09  Тетяна Белімова => © 

Ромо! Нема слів! Невже це історія з життя? Невже й справді бувають такі сини?

 18.06.2013 18:46  Наталія Сидорак => © 

підтримую нижческазане...

 18.06.2013 18:42  Світлана Рачинська => © 

Мене ранило до сліз.
Повчально і водночас так боляче...
Моє Вам чудово) 

 18.06.2013 16:34  Марина Моренго => © 

прекрасний вірш. така сумна історія, у мене аж мурашки по шкірі і сльози на очах. як же ж ми бува не цінуємо найближчих та найрідніших. дякую за цей окріп. це з життя чи?