02.08.2013 00:00
© Оля Стасюк
Чужина
з рубрики / циклу «Твори улюблених авторів»
Пройшла по полю вітру борона.
Дороги сліпнуть. Трохи сліпне поле.
А чужина – на те і чужина,
Аби чужою бути цілу долю.
І знов ідеш, немов на відгук прощ,
За сонцем ведучи свою дорогу.
А небо – нащо? Лиш віддати дощ
Стражденному як вірну допомогу.
Ідеш – билина болю в полі трав…
Отак болить за край, і тільки вперше.
А потім – напиваєшся заграв
І забуваєш вінницькі черешні.
І тільки дощ, єдиний друг і брат,
Єдиний свідок болю в цьому краї,
Як мед, як розсип дива в сто карат,
По-рідному в обійми забирає…
Помалу проминають світлі дні,
А із душі – ні відзвуку. Ні віршу.
На чужині – то як на чужині,
Хіба що дощ до серця, та не більше.