МЕНЕ БАБУСЯ РОЗУМУ УЧИЛА
Мене бабуся розуму учила,
Як я маленьким пуп`янком була,
Коли під стіл ще пішки я ходила,
Тоді вредненька я була мала.
Хватало в неї ласки і терпіння,
Бо з мене ж люди виростуть колись,
Вкладала в мене все своє уміння,
Щоб даром мої сльози не лились.
Нема давно старенької бабусі,
Її життя пішло за небокрай,
За неї щиро Богові молюся,
Нехай хоч там для неї буде рай.
Пройшли літа, я виросла й зміцніла,
Дорослі в мене дочка і сини,
Їх, як мене, я розуму учила,
Щоб гідними людьми були вони.
Нарешті стала я й сама бабуся,
Вже онуча маленьке підроста,
Я розуму його учу, й боюся,
Ой то ж яка наука не проста.
Тепер коли ж приходжу до могили,
Я дякую Вам, за науку ту,
Ви, ж розуму мене колись учили,
Тепер у вас праправнуки ростуть.
