19.08.2013 01:01
© Каранда Галина
Вона іноді мстилася їм…
з рубрики / циклу «Наодинці з кавою й собою»
Коли благенька пропускна спроможність
В критичній масі захлинулась нечистот,
Коли з лайном приведений в тотожність
Ущерть лайном її заповнював народ, -
Вона – зривалася. Металася і мстилась.
Під ноги вулицям випльовуючи бруд,
Асфальт довбала, билася й бісилась
В фундаментах розхитаних споруд.
Іржу стару мішала із землею
І вмістом унітазних стояків,
Тріщала трубами, звивалася змією,
Лякаючи геть наглих пацюків.
Хапала жертв - і в смороді натхнення
Топила як не їх, то хоч сліди.
У помсті не знаходячи спасення
Ридала тоннами смердючої води.
Та падав тиск. Здавило горло люті,
Й та, захлинувшись, тихо розтеклась
В лайнованій лайливій каламуті...
На волю хомутів ти знов здалась.
І знов іржа тримає тіло в тілі.
Гидота знов – помірно ще – тече.
Каналізації міській осатаніло
Людський непотріб нутрощі пече.
Лубни, 18.08.2013
