Незаймана весна
Ступає свіжо боязка весна -
Така незаймана, не змучена сівбою,
Бо має серденько незоране вона,
Моє ж уже розоране любов`ю.
І борозни оті, мов диво-струни
Бриньчать, та просять все зерна.
О весно, кинь мені на долю руни,
Як квітами наситишся сповна.
Хай проростають паростки незрячі,
Нескорені поганським бур`яном,
Буяють, наче посмішки дитячі,
І стеляться любовним полотном.
