І відлетіли сполохані літнії ночі...
І відлетіли сполохані літнії ночі
Срібними згрями в вирій здогнать журавлів,
І залишили любов без найменшого спогаду
В старенькій вуалі шукати притулок собі.
Із неба курликали славно незримії птахи,
Залюблені хмарами вже у чужій височі,
І запросило серденько любов так негадано
Втопити нещастя в солодккім духмянім вині.
Аж вдосталь напившись, терновії руки розкрила,
Та міцно припала до п`яного серця мого,
Любов накінець багрянисто його одурманила,
І сито всміхнувшись, всі рани з`ятрила на зло.
