12.09.2013 00:00
only 18+
432 views
    
rating 5 | 10 usr.
 © Оксамит

Палітра мрій

Палітра мрій

Знов час. І знов у кожного свій. Вкрала? Ні! Дочекалась! Знов дочекалась, знов вистраждала, і знов чекатиму, знов страждатиму, радітиму, сумуватиму, але знатиму, що чекаю.

Як би мені хтось мудрий сказав, що моя Людина шукає мене, я б чекала, бо знаю, так я вже знаю Себе. Але той хтось мудрий, затримався, затримався на час, на час довжиною у мрії. Мрії - ви завжди були зі мною, в усіх моїх буднях, святах, радостях, в моїх перемогах, і в моїх поразках. Мрії мої мрії.

Як же хотілося зробити з буднів свято. Приготувати незабутньо, омріяно, казково, але завжди будні... А ті будні почалися з самого весілля, коли вся в білому, і лише низка червоного намиста навколо шиї - пристрасть, і червоні черевички на високих підборах - неповторність... Ще досі пам, ятають яку наречену привіз мій чоловік. Та те весілля скінчилось не почавшись. Весілля, що вмилося кров, ю, весілля, що принесло горе. Де й взявся той п, яний мотоцикліст, що в, їхав у натовп гостей, розкидаючи людські тіла на узбіччя. І лиш стогін, крик, плач, кров. Так воно і скінчилося моє весілля, і почалися будні, з яких я навчилася робити свято...

Якого кольору серветка, такий настрій у мого чоловіка. Якщо канапка, то прикрасою був ніжний кріп, з якого можна виплести мереживо, якщо картопелька то із спеченим хлібцем у вигляді білих грибів, якщо холодець, то з залитим яблуневим цвітом. А в дворі чарівна казка. Із старих пателень гриби, із автомобільних скатів лебеді. Непотрібні речі і готовий дід риболов. А старі кирзові чоботи так розмальовані неначе зараз прийде Гоголівський Вакула просити їх для своєї Оксани. І буйство квітів, від плетучих троянд до містичної рудбекіїї, бо саме в цих квітах живуть ельфи, які люблять людей, і в місячну ніч з ними можна розмовляти. Від чубатих чорнобривців до гордих лілій, від теплих айстр до холодної хости, від улюбленних хризантем, до заячого холодку під яким трошки принизився портулак. І в тому буйстві, в тій красі, яку придумала сама і втілила в життя - іграшка, яку батько подарував мені на два рочки. Складний будиночок. Чотири стінки і як небо голубий дах. Мрія про свій щасливий будиночок. Та мрія з дитинства. Так вона зі мною все моє прожите життя. 

Спогади нахлинуть і задумаюсь. А чого ж так? І відповідь - так треба. Та ні, так повинно було бути, знов ні. Сама в усьому винна? Та ні, в чому ж винна? В тому, що чисто, в тому, що вмію. Так винна, винна, бо невідома і незрозуміла, для того з ким живу. І відвертаючись на ліжку кожного разу сльози набігали на очі, бо незрозуміла, бо невідома. Так і замкнулась в собі. Замкнулась на час довжиною у мої мрії.

Окрім Тебе ніхто не знає які мої мріїї. Як вони рідко, але так бажанно втілюються в життя. Не криюсь, бо хочу кричати - Де Ти був весь цей час?! Та знаю, що луною відізветься мій крик, бо ніхто не дасть відповіді, щоб заспокоїтись. Тай чи треба вже зараз та відповідь. 

Сонечко моє чорняве - пишу тобі і знаю, що ти зрозумієш, ти проживеш написане мною, знаю рідний, знаю жаданий, далекий мій, як те життя довжиною у мої мріїї. Наш час любий, він завжди буде наш, омріяний спогадами, рідкими зустрічами, вистражданий, радісний, ніжний, коханий. А мрія? Так вона є! 

Чепурний будиночок, з каміном. Дубовий стіл, на якому лежатимуть твої рукописи. Вікна повні світла. Білосніжна шовкова постіль, де ще сонному тобі лоскотатиме носик свіжа заварена кава. Залитий сонцем двір. Росяно. Дурманить левкоя. Вранішні цілунки і обійми. Очі, Очі. Ніжність. Натхнення. Не заважати, бо ти працюєш. Накрита вишита скатертина, смачний обід, обов, язково спечені пиріжки з рум, яною, золотавою скоринкою. Обідній дощ, рясний, теплий, і крізь хмари промінчики сонця, і веселка. Вдячність. Повага. Розуміння. 

Чи люблю я весну? Я, яка народилась літом. Я, яка завжди буде любити свою осінь. Може не любитиму так сильно, але чекатиму на весну, бо саме весною з, явився ТИ. Ти, який побачив мій світ, зрозумів мій світ, навчив мене кохати, навчив бути коханою.

І закривши рипучу хвіртку омріяного двору, за руку Ти ведеш мене в той будинок.Ти, у вишиванці, Ти, у барвіновому вінку, а за спиною в нас величезна червона тарілка, на якій намальований оберемок вогняних тюльпанів - захід сонця. Вистраждане, омріяне, жадане те життя. Оповите пристрастю, ніжне, як квітучі крокуси, яскраве, як веселка, гучне, як гра на дримбі, безмежне, як волошкове поле, і по ньому гуляє вітер. Колись я писала Тобі - Даремних життів не буває. Так сталось, а як складеться, то сам Господь-Бог дасть розпорядження. Вірю Тобі і в Тебе. Люблю Тебе і все в Тобі. Чекатиму. Ти знаєш, що чекатиму, і віритиму, що прокинувшись вранці Ти поп`єш кави з моїх рук...

Публікації: Оксамит

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 12.09.2013 08:53  Ірина Затинейко-Миха... 

дуже гарно... 

 12.09.2013 08:47  © ... => Суворий 

Доброго Вам ранку пане Суворий! Дякую Вам за вказані помилки, я виправлюсь. Я так Вам вдячна, що не відкинули, що вчите. Спасибі! 

 11.09.2013 23:33  Суворий => © 

Прохання відшукати на клавіатурі "апостроф".......... 

 11.09.2013 22:37  Марієчка Коваль 

ого. От вам і мрії. Удачі вам.

Класно передано. Точно душею. 

 11.09.2013 16:28  Світлана Рачинська => © 

 11.09.2013 16:23  © ... => Світлана Рачинська 

Доброго дня Вам Світланочко. Сонечка Вам теплого, натхнення, і дякую Вам! 

 11.09.2013 16:11  Світлана Рачинська => © 

Я з Вами пережила... Неймовірно красиво, тонко, піднесено і окрилено))) Забиває подих... 

 11.09.2013 15:24  © ... => Недрукована 

Дякую! Як же я Вам дякую! 

 11.09.2013 15:15  Недрукована => © 

Це ЩОСЬ!
Так відверто, так емоційно, так палко!
Я вражена! На одному подиху!
Бажаю Вам здійснень цих мрій, і цілувати його волосся досхочу, і варити йому кави, і поїти його собою, і впиватися ним! 

 11.09.2013 14:45  © ... => Володимир Пірнач 

Я ВАМ так вдячна. ВИ зрозуміли! 

 11.09.2013 14:19  Володимир Пірнач => © 

Прекрасно!
Дуже сподобалось.
Плюсую.