Розуміти весну – так непросто,
Коли міць постає у красі.
Знаєш, дівчина йшла біля мосту,
Все униз поглядала собі.
Молода іще, юна, красива,
В неї, бач, ще життя і життя!
Десь у небі збиралася злива
Розпочати своє каяття.
Дивна дівчина не поспішала,
Поглядала униз – та й усе!
Раптом прямо над прірвою стала.
Всі подумали – от і стрибне…
І коли перші крапельки зливи
Доторкнулися в спокої хвиль,
Вона раптом всміхнулась… Злетіла…
Десь взялась пара зоряних крил.
Краплі світлі летіли повсюди,
Заховали ті миті чудес…
Так буває – надумають люди,
А воно… Воно – ангел з небес…
