Прокидаючись з тобою
Я люблю спати з тобою. Ти рятуєш мене від нічних кошмарів, бо ти – промінчик щастя в моїх безрадісних снах. Ти рятуєш мене від холоду. Взимку, коли мене не може зігріти навіть три пухові ковдри, ти обнімаєш мене і зігріваєш своєю любов’ю.
Я люблю прокидатися з тобою. Ти великий оригінал, і кожного разу ти будиш мене по-різному.
Одного разу ти збудив мене своїми поцілунками – ніжними і легкими, мов пурхання метелика. Іншого разу я прокинулася, бо ти лоскотав мене за п’яти. Часто ти просто відкидав ковдру, грубо стягував мене з ліжка, і не встигала я прокинутися, як опинялася під холодним душем. Ти вдавано сердито бурчав:
- Яка ж ти соня!
А я мовчала.
- Зовсім не соня, – думала я, – просто мені подобається, коли ти будиш мене.
Одного ранку я розплющила очі через дивну тишу – ти не будив мене. Я злякалася і подумала, що ти пішов. Тоді я обернулася на другу половину ліжка, щоб побачити пусте місце.
Але побачила там тебе. Ти спав.
Рівне, жовтень 2009