24.09.2013 23:04
18+
257
    
  4 | 4  
 © Оля Стасюк

Вечірнє

Вечірнє

з рубрики / циклу «Таємнича ніч»

Хто мене знає, той зрозуміє)

Без вогняної посмішки Джоконда

Давно би вже сіріла від нудьги.

Буває, дуже хочеться у Лондон

В тумані загубитись. Назавжди......


Напитись лави – просто із вулкану.

Це буде так, немов гарячий чай….

І все-таки – згубитися в тумані.

Нехай займе хоч цілий небокрай.


Та перед цим у час, як каравели

Плистимуть до вечірньої зорі,

Побачити востаннє – Ізабеллу...

Щоб так, як раз – і спокій у душі...


І хай тоді усі тумани чорні

Летять зі всіх сторін, немов вовки!...

Цікаво, як же на небесних жорнах

Змолоти краплю сніжної муки?


І як на них перемолоти радість,

Аби хоч краплю гордості дала?...

Уже приходить до Джоконди старість.

До Ізабелли досі не дійшла....

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 25.09.2013 13:23  Володимир Пірнач => © 

Шикарно.
ДУже сподобалось.
Плюсую.

 25.09.2013 07:54  Тадм 

Сподобалось "Цікаво, як же на небесних жорнах Змолоти краплю сніжної муки?" . А в Лондон таки хочеться... :)

 24.09.2013 23:34  Тетяна Чорновіл => © 

)))))) Мрійниця ти, Олю! І це чудово!

 24.09.2013 23:27  Ольга Шнуренко 

ОЛЮ, вірш гарний, але усмішка у Джоконди не вогняна, а мудра, лукава, глузлива і принадна. Це не радісна усмішка, що кличе до щастя, вона загадкова...

 24.09.2013 23:10  Чернуха Любов => © 

от вмієш ти, Олю, так сказати, щоб нікого не залишити байдужим)))

 24.09.2013 22:54  Світлана Рачинська => © 

Прогулянка поетичними образами?... Гарно, Олю.