10.05.2010 20:21
-
807
    
  2 | 2  
 © Борода

Дідова наука (мова)

Сиділи з дідом якось надворі, 

Про те, про се тихенько говорили. 

Аж тут автобус став у тій порі 

І пасажири з нього виходили. 

От і сусідка наша підійшла 

(Вона вже тиждень в місті десь працює) 

Й до діда: «Здрастє! Как дєла?» 

А дід мовчить, немов її не чує. 

Плечима зверхньо стиснула вона 

І пхикнула так важно й гонорово, 

Пішла собі...Такі тобі дива! 

Не розберу - що то така за мова. 

Питаю діда гречно що то є, 

Як тота мова там, у місті, зветься 

І що вона так гонор додає? 

А дід мені у відповідь сміється: 

«Не додає, онучку мій, нічого. 

Хіба чужинське слово - то диплом? 

Цуратися свого це гріх від Бога, 

Так можна і вдавитись за столом. 

А то погана мода, хлопче мій, 

Вона для тих, хто з розумом не дружить, 

Бо вдома треба мовити на тій, 

Якою мовлять всі тутешні люди. 

Якою тебе мати назвала, 

Якою тебе вчителька навчила 

І срам людині, що то забула, 

Що мову у душі похоронила! 

Бо, навіть, другі люди у світах 

Лиш поважають тих, хто вірний слову, 

У них кажи на їхніх «язиках», 

Вони приїдуть - будуть вчити мову! 

Освічена людина лиш тоді 

По-справжньому слугує на повагу, 

Коли не забуває свою в чужині  

Й до других мов не проявля зневагу! 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!