26.10.2013 17:19
© Антоніна Грицаюк
Дідові блукання
з рубрики / циклу «Мої гуморески»
Дід у лісі заблукав,
Аж захрип від крику,
Спотикнувсь в ожину впав,
Геть подер всю пику.
Нема кого винити,
Сам тому причина,
Баба зранку стала прати,
А він, як дитина.
– По опеньки піду в ліс,
Сонце аж сміється,
– Певно тебе веде біс,
Так мені здається.
Якщо хочеш тоді йди,
Що тобі казати,
– Не наклич, бабо, біди,
Годі причитати.
В лісі осінь порядкує,
І дід не дрімає,
У корзину гриби пакує,
Куди йде не знає.
Оглянувсь туди-сюди,
Так він вже блукає,
Так не довго до біди,
Серце вилітає.
Ох накаркала стара,
Нехай їй буде трясця,
Водить лісом сатана,
Загубити не вдасться.
Розгубився, як упав,
Плаче, як дитина,
Краще б вдома спочивав,
О це то картина.
Чує щось кущі тріщать,
І хтось ніби хрюка,
Оце треба цю напасть,
Дід очима лупа.
Силу всю в кулак зібрав,
Де той порятунок,
ГПО він миттю здав,
Аж заболів шлунок.
Потепліло у штанах,
Оце начувайся,
Не присниться в страшних снах,
Де хоч там сховайся.
Забіг в двір, бабо, кричить,
– Закривай швиденько,
Сатана певно не спить,
Смерть уже близенько.
Баба вийшла до воріт,
Кругом роздивилась,
– Ще таке не бачив світ,
Щоб я помилилась.
Не йди в ліс тобі казала,
А ти рогом вперся,
Результат наперед знала,
Що грибів нажерся?
Знімай штани під хлівом,
Що стоїш белькочеш,
Будеш спати сильним сном,
Може в ліс ще хочеш?
Іди в лазню вимивайся,
Приступай до діла,
Добре, діду, постарайся,
Чи пропала сила.
м. Славута,
